Науково-методична робота - Географія
Середа, 26 грудня 2012 08:35
МЕТОДИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕКОНОМІЧНОЇ ОСВІТИ ШКОЛЯРІВ НА УРОКАХ ГЕОГРАФІЇ
В сучасному житті, в умовах становлення економічної системи України економічна освіта набуває особливої актуальності. Звичайно, базову економічну освіту учні здобувають при вивчення курсу «Основи економіки». Але, по-перше, даний курс вивчається тільки в сиаршій школі, по-друге, він структурно побудований як курс економічної теорії, і в значній мірі не має прикладного характеру. Тому дуже важливо забезпечити розуміння економічних понять і закономірностей в курсі шкільної географії. І зміст географічної освіти якраз і передбачає усвідомлення учнями економічних понять і закономірностей. Причому вивчення економічних понять в курсі географії має в значній мірі прикладний характер, тісно пов’язаний з сучасним життям. І що дуже важливо – розглядається територіальна організація проявів економічних процесів. Можна сказати, що шкільна географія є основою системи економічної освіти школярів.
З метою забезпечення ефективності економічного виховання на уроках географії необхідно вдало вибрати відповідні методи роботи. Основними, на нашу думку, є такі:
- Використання міжпредметних зв’язків. Наприклад, при розгляді міжнародного поділу праці ми обов’язково повинні звернутись до закону Давида Рікардо, до розгляду абсолютних і порівняльних переваг. На уроці географії в 10 класі ми можемо навіть показати математичне доведення закону порівняльних переваг. Це допоможе учням усвідомити об’єктивність міжнародного поділу праці.
- 2. Розв’язування економічних задач. Наприклад, можна запропонувати учням розрахувати кількість палива, необхідного для теплової електростанції, розрахувати, яким видом палива краще користуватись.
- 3. Простеження причинно – наслідкових зв’язків. Дана форма роботи передбачає аналітичну роботу учнів. Її, наприклад, можна використати у вивченні теми «Політичні та економічні системи країн». Мається на увазі, що учні за статистичними даними простежують показники ВВП на душу населення, структуру ВВП та рівень економічного розвитку держави і знаходять необхідні залежності. Потребує простеження причинно – наслідкових зв’язків і характеристика географічного розміщення країни або оцінка ресурсозабезпеченості і вплив даних аспектів на економічний розвиток держави.
- 4. Розгляд проблемних питань. Розгляд подібних питань можна широко використовувати в 9 класі, тому що економіка України містить ряд проблем і з учнями можна порозмірковувати про їх причини, прояв і наслідки.
- 5. Географічний і економічний прогноз. Один з методів, який потребує аналітичної роботи учнів. Користуючись статистичними даними, економічними показниками, учні можуть, наприклад, давати прогноз забепеченості трудовими ресурсами і рівень безробіття в державі, з учнями можна розглянути питання зміни структури зовнішньої торгівлі у післякризовий час.
- 6. Порівняльний аналіз. Даний метод можна застосовувати при виконанні практичних робіт з порівняльної характеристики двох країн. В ході порівняльної характеристики ми використовуємо в тому числі і економічні показники країн, за якими учні порівнюють, наприклад, рівень економічного розвитку.
Таким чином, шкільний курс географії містить в собі значну частину економічних знань і дозволяє за умови вдалого вибору методичного інструментарію забезпечити розуміння і сформовані навички економічних процесів і понять.
ГОСПОДАРСЬКА ОЦІНКА ПРИРОДНИХ УМОВ І РЕСУРСІВ
Розробка уроку.
Бобровський М. В., вчитель
географії ліцею “Універсум”.
Дана тематика займає дуже важливе місце в структурі шкільної географії.
Подібний урок наочно ілюструє вплив природи на умови життя людини. На ньому чітко помітна нерозривність фізичної і суспільної географії. За допомо-
гою даного уроку ми здійснюємо плавний перехід від фізичної географії до суспільної, що дуже важливо з методичної точки зору. Крім того даний урок дає можливість учням поглибити здобуті практичні навички в роботі з геогра-
фічними картами, підручником і, можливо, з додатковою літературою. А найго-
ловніше те, що учні хоча й на елементарному рівні, але здобувають практичні навички давати оцінку природним умовам території з точки зору сприятливості проживання і економічної діяльності людини. Матеріал уроку можна використа-
ти в курсі географії України.
МЕТА УРОКУ
- Ознайомлення учнів з поняттями та критеріями господарської оцінки природних умов і ресурсів;
- Вчити учнів давати господарську оцінку природним умовам і ресурсам певної території;
- Формувати в учнів основи економічного мислення.
ОСОБЛИВОСТІ МЕТОДИКИ ПРОВЕДЕННЯ УРОКУ
У процесі проведення даного уроку найкраще на наш погляд використо-
вувати комбінований тип, урок вивчення нового, урок – лекцію. Комбінований тип уроку наразі може бути представлений у вигляді двох блоків – теоретич-
ного, де учням дається поняття господарської оцінки і практичного, де учні самостійно дають оцінку природним умовам і ресурсам для певної території. Із запропонованих типів уроків найоптимальнішім є комбінований. На уроці використовуються методи розвиваючого навчання, узагальнюючий, причинно – наслідковий, впроблення практичних навичок.
ФОРМИ РОБОТИ НА УРОЦІ
При проведенні уроку найдоцільніше використовувати такі форми робо-
ти, як бесіду, структурний аналіз, порівняльний аналіз, проведення практичної роботи, розповідь вчителя. Це ключові форми роботи на уроці. За бажання і можливостях вчителяможуть бути використані і інші форми. Звичайно всі названі форми роботи повинні бути забезпечені основним інструментарієм – географічними картами.
ХІД УРОКУ
- ВСТУПНА ЧАСТИНА УРОКУ
У вступній частині учням пропонується пригадати такі поняття, як природ
ні умови і природні ресурси, види природних ресурсів. Необхідним є також повторення впливу природних умов на життя і господарську діяльність лю-
дини.
- ГОСПОДАРСЬКА ОЦІНКА ПРИРОДНИХ УМОВ І РЕСУРСІВ
В основній частині уроку розглядаються поняття та критерії господарської оцінки природних і ресурсів. Спочатку вчитель розповідає учням, для чого необ
хідна господарська оцінка природних умов і ресурсів при вивченні певної території. Зрозуміло, що в першу чергу це потрібно для визначення шляхів розвитку економіки регіону чи країни. Господарська оцінка допоможе визначити галузі можливої спеціалізації території. Це в свою чергу дасть можливість максимізувати прибуток і, отже, підвищити життєвий рівень населення. Таким чином учні усвідомлюють, що господарська оцінка природних умов є одним з факторів, який впливає на добробут населення. В цій частині уроку крім засво-
єння матеріалу учні ще раз пересвідчуються, що географія як наука відіграє провідну роль в економічному і суспільному житті країни.
Далі вчитель знайомить учнів з елементами технології та критеріїв госпо-
дарської оцінки природних умов і ресурсів. Учні ознайомлюються з господарсь-
кою оцінкою рельєфу, геологічної будови та мінеральних ресурсів, клімату і агрокліматичних ресурсів, водних ресурсів, грунтів і земельних ресурсів, лісових ресурсів.
При оцінці рельєфу звертається увага на його сприятливість для розвитку господарства. Найбільш сприятливим буде рівнинний рельєф, так як на рівнинах потрібно значно менше затрат праці для прокладання комунікацій, промислового і житлового будівництва. Рівнинна поверхня характеризується сприятливими умовами для сільського господарства. На рівнинних ділянках з високою ефек-
тивністю можна застосовувати складні машини і механізми, прокладати зрошувальні канали тощо. На умови ведення господарства в значній мірі впливають і форми рівнинної території, зокрема яружність.
При господарській оцінці геологічної будови звертається увага на переважання платформ або складчастих областей. Від цього в значній мірі буде залежати рельєф. Дається оцінка рівню сейсмічності в регіоні і розглядаєься географія областей сецсмічності. Оцінюються також поверхневі гірські породи, їх фізичні і хімічні властивості. Розглядаються негативні явища, пов”язані з геологічною будовою – карст, зсуви, суффозія, ерозія. З геологічною будовою пов”язане розміщення мінеральних ресурсів. Пр їх оцінці розглядаються кількісні характеристики, географія розміщення, глибина залягання, зручність видобування.
В господарській або іншій діяльності людини клімат розглядають як один з природних компонентів, який сприяє або не сприяє розвитку економіки. Разом з тим клімат і його окремі характеристики виступають як своєрідні ресурси. Сюди відносяться сонячна енергія, вітрова енергія, агрокліматичні ресурси землеробства. При оцінці кліматичних умов звертається увага на рівень оптимальності їх для нормальної експлуатації машин та обладнання поза приміщеннями. Звертається також увага на рівень комфортності кліматичних умов для життєдіяльності людини. Ряд особливостей клімату має велике значення для виникнення і поширення деяких хвороб.
Під водними ресурсами ми розуміємо поверхневі та підземні води, які використовуються або можуть бути використані для потреб людини. При господарській оцінці водних ресурсів вчитель звертає увагу на загальні запаси внутрішніх вод в регіоні, запаси підземних вод, об”єм річного річкового стоку. Розглядається розгалуженість річкової мережі, особливості режиму річок, можливості судноплавства на них.
Земельні ресурси ми розглядаємо в першу чергу як засіб виробництва в сільському і лісовому господарстві. Саме з цієї точки зору потрібно виходити при ознайомлені учнів з господарською оцінкою цього виду ресурсу. Тут найголовнішими є характеристики грунтів регіону. Розглядаються хімічні ( кис-
лотність, засоленість, вміст мікроелементів тощо ) та фізичні властивості грунтів ( механічний склад, материнські породи, структурність ). Обов”язково розглядаєть-
ся родючість грунтів, необхідність тих чи інших видів меліорацій.
Господарська оцінка лісових ресурсів включає в себе загальну площу лісів у регіоні, лісистість регіону, переважаючі види деревних порід. Розглядається також можливість використання лісових масивів для потреб рекреації, екологічного захисту території, меліоративної функції.
- ПРАКТИЧНА РОБОТА
В третій частині уроку учням прпонується практична робота. Суть її полягає в тому, що учні дають господарську оцінку природним умовам і ресурсам для відповідної території. При бажанні і можливостях можна взяти ві види природних умов і ресурсів, які розглядались на уроці або тільки один з компонентів. Робота може бути як колективною так і індивідуальною. При виборі індивідуальної форми роботи і розгляді комплексної характеристики природних умов та ресурсів доцільніше виділити окремий урок.
ЕКОНОМІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНИ
(розробка уроку)
9 клас
Мета уроку: Визначення економічного потенціалу України та місця нашої держави в світі. Вчити учнів прослідковувати вплив економічного потенціалу на соціально – економічний розвиток. Розвивати в учнів елементи економічного мислення.
Джерела: Підручник, географія України, 9 клас. Інтернет-портал rbc.ru, офіційні сайти ООН, Держкомстату України.
Форми і методи роботи: Розповідь вчителя. Аналіз статистичних даних. Розгляд проблемних питань. Мозковий штурм.
- ПОНЯТТЯ ПРО ЕКОНОМІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ДЕРЖАВИ.
Поняття «економічний потенціал» багатогранне і широке. І для опису економічного потенціалу будь-якої держави потрібно багато складових, тому що економіка є дуже складною системою. Але найголовнішими складовими економічного потенціалу можна назвати такі:
- природно – ресурсний потенціал;
- абсолютний ВВП;
- ВВП на душу населення;
- структура ВВП;
- продуктивність праці;
- індекс розвитку людського потенціалу (якість життя).
- ПРИРОДНО – РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ
Ми знайомимо учнів з поняттям «природно – ресурсний потенціал». Діти повинні розуміти відмінність понять «природні умови» і «природні ресурси». Адже природні умови впливають на життя і діяльність людини і потребують адаптації до них. А природні ресурси безпосердньо використовуються людиною для створення економічних благ. Далі вчитель наголошує на тому, що Україна має багатий природно – ресурсний потенціал. Учні пригадують рівень забезпеченості природними ресурсами України. Робиться висновок, що Україна має високий ступінь забезпеченості мінеральними, земельними і рекреаційними ресурсами та недостатній – лісовими і водними ресурсами. Робиться висновок, що в цілому ПРП України сприятливий для розвитку економіки.
- ВАЛОВИЙ ВНУТРІШНІЙ ПРОДУКТ
Одним з важливих показників економічного потенціалу держави є валовий внутрішній продукт. Вчителем дається визначення ВВП. Важливо, щоб діти зрозуміли, що ВВП характеризує рівень виробництва продуктів матеріальних та інтелектуальних і надання послуг. Тобто учні мають зрорзуміти, що процес виробництва передбачає не тільки виробництво матеріальної сфери. Фактично ВВП представляє собою об’єм багатства держави, створеного за рік. З учнями можна визначити чинники, які впливають на об’єм ВВП. Це будуть, безперечно, рівень розвитку технологій в країні, ресурсний потенціал, кількість трудових ресурсів та інші. Але номінальний ВВП не дає об’єктивної характеристики багатства держави. Більш об’єктивним показником є ВВП на одну людину. він показує, скільки в країні виробляється багатства на кожного громадянина. Яскравим прикладом можуть бути показники Китаю. Номінальний ВВП країни є другим у світі і наближається до 5 трлн $, а ВВП на одну людину становить близько 7 тис $ і значно поступається багатьом країнам. Вчителем розглядаються показники ВВП України, зокрема ВВП на одну людину України становить близько 7 тис $, що характеризує нашу державу приблизно як середньорозвинуту.
- СТРУКТУРА ВВП
Для економіки держави важливо, які галузі беруть участь у створенні ВВП. В структурі ВВП ми можемо мати переважання галузей невиробничої сфери, промисловості, сільського господарства. В залежності від структури ВВП ми маємо три рівні розвитку країни:
- постіндустріальні держави (як правило, високорозвинуті) – в структурі ВВП переважають галузі невиробничої сфери;
- індустріальні держави (як правило, середньорозвинуті) – в структурі ВВП переважає промисловість;
- аграрні держави (як правило, слаборозвинуті) – в структурі ВВП переважає сільське господарство.
Далі учні знайомляться із структурою ВВП України і приходять до висновку, що нашу державу можна віднести до індустріально – аграрних держав.
- ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ
Економіка країни багато в чому залежить від показників продуктивності праці. вчитель пропонує учням визначення продуктивності праці. Воно просте і зрозуміле. І далі за допомогою учнів ми визначаємо чинники, які впливають на продуктивність праці. Учням пропонується таблиця, взята з http://www.ukrstat.gov.ua/, яка показує залежність продуктивності праці від динаміки заробітної плати. Учні роблять висновок, що рівень продуктивності праці в Україні відстає від динаміки зростання заробітної плати.
- ІНДЕКС РОЗВИТКУ ЛЮДСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ (ЯКІСТЬ ЖИТТЯ)
Для об’єктивної характеристики рівня розвитку держави важливим є також інтегральний показник рівня розвитку людського потенціалу або якості життя. Розраховується він за багатьма показниками Організацією об’єднаних націй. Дані цього показника можна отримати на сайті http://hdr.undp.org/en/statistics/. У 2010 році Україна була в групі країн із середнім гуманітарним розвитком та мала рейтинг 69. В даному разі з учнями можна розглянути рейтинг якості життя та зробити необхідні висновки, порівняти положення України з іншими країнами, зокрема наголосивши на те, що сусідні з нами Білорусь і Росія знаходяться вище за нашу державу.
- ПІДСУМКИ УРОКУ
Таким чином розгляд кількісних показників економічногго розвитку держави дає змогу ідентифікувати країну за рівнем економічного розвитку. За результатами розгляду економічних показників учні визначають рівень економічного розвитку України.
- За рівнем технологічного способу виробництва Україна належить до індустріально – аграрних держав, це означає, що в економіці України провідне місце посідають промисловість і високоінтенсивне сільське господарство.
- За показниками ВВП на одну людину україну можна віднести до середньорозвинутих країн.
- За індексом розвитку людського потенціалу Україну можна віднести до середньорозвинутих держав.
- Україна відстає за рівнем продуктивності праці від більшості європейських держав. Причинами цього є погані умови роботи, застарілість і зношеність обладнання, недостатній рівень кваліфікації персоналу.
ТИПИ КРАЇН НА ПОЛІТИЧНІЙ КАРТІ СВІТУ
РОЗРОБКА УРОКУ
ТИПОЛОГІЯ КРАЇН НА ПОЛІТИЧНІЙ КАРТІ СВІТУ
Мета уроку. Розглянути особливості типології країн на політичній карті світу. Вчити учнів аналізувати фактори, які впливають на типологію країн. Розвивати уміння учнів працювати з географічною картою та статистичними матеріалами.
Зміст уроку. Поняття про основні економічні показники. Типи країн на політичній карті світу. Місце України в типології країн.
ВСТУПНА ЧАСТИНА
Першою темою в курсі суспільної географії світу є розгляд політичної карти світу. Ця тема є дуже актуальною і водночас дуже складною. Актуальність її полягає в тому, що знання політичної карти світу як об”єкту географічної інформації ( тобто знання соціально – економічного типу держави, аналіз форми території, географічного положення ) є надзвичайно цінним базисом для подальшого вивчення курсу. Складність вивчення полягає в тому, що політична карта світу є динамічною системою, зміни на ній відбуваються мало не щороку. Тому вчителю потрібно приділити максимально велику увагу для всебічного і грунтовного засвоєння змісту першої теми. Одним з найважливіших питань в темі “Політична карта світу” є вивчення типології країн на політичній карті світу. Вивчення даного питання дозволяє сформувати в учнів уявлення про рівень розвитку окремих країн, про світові економічні центри, про відсталі та депресивні в економічному відношенні регіони світу.
Розглядаючи питання типології країн, у вчителя можуть виникнути труднощі у виділенні типів країн, у підходах і принципах виділення даних типів. Адже, як було сказано вище, політична карта є досить динамічною системою, і очевидно, що будь – який підручник містить застарілі дані. З цією метою і пропонується дана розробка.
ФОРМИ І МЕТОДИ РОБОТИ НА УРОЦІ
Основним типом уроку при вивченні даного питання може бути урок – лекція з елементами бесіди. На уроці учні знайомляться з новими поняттями - “аграрний”, “індустріальний”, “постіндустріальний” рівень розвитку, “валовий внутрішній продукт” тощо. Тому ми повинні використати таку форму роботи як розповідь і пояснення вчителя. В процесі розгляду типів країн ми використовуємо метод аналізу та простеження причинно – наслідкових зв”язків. В заключній частині уроку необхідно зробити узагальнення знань.
ІНФОРМАЦІЙНЕ ТА МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УРОКУ
- Політична карта світу.
- Суспільна теографія світу. Підручник 10 класу. ( За ред. Б. П. Яценка, Київ, Форум, 2004 ).
- Статистичні дані про ВВП на душу населення ( за даними http:// www.rating.rbc.ru )
ВСТУПНА ЧАСТИНА УРОКУ
На початку уроку вчитель нагадує, що на політичній карті світу знаходиться більше 200 держав. Всі ці держави різні за площею, населенням, рівнем економічного розвитку. На даному уроці основним завданням буде виділення типів країн за їх рівнем економічного розвитку.
Вчитель має вияснити з учнями, як вони розуміють поняття “рівень економічного розвитку”. Учні, як правило дають довільні визначення цього поняття і вчитель поступово підводить учнів до того, що найкраще виміряти рівень економічного розвитку країни за допомогою таких економічних показників, як валовий національний продукт або валовий внутрішній продукт. На с. 20 підручника пропонуються визначення цих понять. Учні знайомляться з даними визначеннями, але вчителю необхідно внести додаткові пояснення. Звертається також увага на те, що ВНП дає краще уявлення про добробут країни, але ВВП краще відображає стан структурних характеристик її господарства. Найбільш об”єктивною характеристикою економічного розвитку країни є показник ВВП на душу населення, тому що абсолютні значення ВВП будуть залежати не тільки і не стільки від рівня економічного розвитку, скільки від кількості працюючих, від валових показників виробництва. Тут можна навести як приклад Китай з його абсолютними значеннями ВВП на рівні 7, 885 трлн $ і за цим показником значно випереджає Японію ( 2, 93 трлн $ ). Проте на душу населення Китай має показники ВВП всього 6270 $ і значно поступається тій же Японії. До речі, в Китаї будуть суттєво відрізнятись також показники ВВП і ВНП, так як велика кількість китайців живуть і працюють за кордоном, так звані “хуацяо”, які перераховують значні кошти на свою історичну батьківщину. Це ж саме стосується і сучасної України.
Валовий внутрішній продукт ілюструє також і галузеву структуру господарства. Вчитель може пояснити, що в залежності від того, які галузі дають найбільшу питому вагу ВВП, можна зробити висновок про рівень розвитку країни. За цим принципом можна виділити аграрні, індустріальні і постіндустріальні країни. Очевидно, що аграрні країни відстають в економічному розвитку, так як вони мають незрілу і однобоку економіку. Галузями спеціалізації є сільськогосподарські, які дуже залежать від світової кон”юктури і погодних умов та є найменш прибутковими на світовому ринку. Індустріальні країни мають достатньо зрілу та диверсифіковану економіку, проте спеціалізуються, як правило, на добувних або обробних галузях промисловості, нерідко є залежними від світової кон”юктури ( яскравим прикладом є Росія ), мають енерго- та ресурсопоглинаючі виробництва, в цих країнах гостро стоять екологічні проблеми.
Постіндустріальні країни мають найбільш різноманітну економіку, провідними є галузі невиробничої сфери, високотехнологічні галузі промисловості. Впроваджуються енерго- та ресурсозберігаючі технології. Високоприбутковими є сфера послуг, торгівля, фінансові послуги. Економіка розвивається інтенсивним шляхом. Розв”язуються екологічні проблеми, створюються максимально комфортні умови життя.
Таким чином, підводячи рису першої частини уроку, вчитель наголошує, що класифікацію країн на політичній карті світу за рівнем їх економічного розвитку найдоцільніше здійснювати за показниками ВВП на душу населення та галузевою структурою ВВП. Вчитель може ознайомити учнів з іншими покзниками, які доповнюють основні економічні. Це може бути індекс розвитку людського потенціалу, рейтинг країн за якістю життя, конкурентоздатність країн світу та деякі інші.
ТИПИ КРАЇН НА ПОЛІТИЧНІЙ КАРТІ СВІТУ
На початку другої частини уроку вчитель повідомляє, що виділяють три основні типи країн на політичній карті світу
- Високорозвинуті країни;
- Середньорозвинуті країни;
- Країни, що розвиваються.
Використовуючи матеріали підручника та інформацію, отриману в першій частині уроку, учні можуть визначити основні критерії, за якими виділяють вищеназвані типи. Вони можуть бути приблизно такими.
- Високорозвинуті країни – ВВП як правило більший 10 тис $ на душу населення, в структурі ВВП переважають галузі невиробничої сфери, різноманітна структура економіки, диверсифіковані галузі спеціалізації.
- Середньорозвинуті країни – ВВП як правило більший 5 тис $ на душу населення, в структурі формування ВВП переважають галузі промисловості, структура економіки зріла, але галузей міжнародної спеціалізації відносно небагато, нерідко вони пов”язані з добувними галузями.
- Країни, що розвиваються – ВВП як правило є меншим 5 тис $ на душу населення, в структурі формування ВВП значна питома вага належить сільському господарству, структура економіки є незрілою і однобічною, галузей спеціалізації небагато, вони пов”язані з добувною промисловістю або сільським господарством.
Тут вчитель має підкреслити, що політчна карта дуже неоднорідна, тому можуть зустрічатись і деякі винятки, які виходять за рамки запропонованих критеріїв. Подібним прикладом може бути Індія, яка має достатньо зрілу і диверсифіковану економіку, проте ВВП на душу населення становить в країні лише 3290 $.
Визначені типи, безперечно, включають в себе багато неоднорідних за своєю економікою країн. Тому визначені типи країн можна поділити на групи.
- Високорозвинуті країни
Країни “Великої сімки”
Канада, США, Велика Британія, Франція, Італія, Німеччина, Японія.
Особливостями цих країн є ВВП, більший за 25 тис $ на душу населення, значне переважання невиробничої сфери в структурі економіки і найголовніше – це країни з потужним військовим, політичним, фінансовим та інтелектуальним потенціалом. Названі країни утворюють світові економічні центри.
Розвинуті країни Європи
Це досить численна група країн. Особливостями їх є невеликі розміри території, наявність відносно невеликої кількості галузей спеціалізації. Переважна більшість цих країн є членами Європейського Союзу.
Розвинуті країни Близького Сходу та Південної півкулі.
Австралія, Нова Зеландія, Південно – Африканська республіка, Ізраїль.
Особливістю цих країн є формування нації емігрантами.
Розвинуті країни Південно – Східної Азії.
Сингапур, Гонконг, Тайвань, Південна Корея, Малайзія.
Особливістю цих країн є спеціалізація переважно на наукомістких галузях, концентрація фінансових ресурсів, експортна орієнтація економіки.
- Середньорозвинуті країни
Країни Перської затоки, нафтоекспортери.
Катар, Кувейт, Бахрейн, Оман, ОАЕ, Саудівська Аравія.
Особливістю цих країн є значне переважання нафтової і нафтопереробної промисловості в структурі економіки.
Країни Близького Сходу і Північної Африки.
Туреччина, Лівія, Алжир, Туніс, Іран та інші.
Ці країни мають досить зрілу економіку, чітко виражені галузі спеціалізації на світовому ринку, мають політичний вплив у своїх регіонах, економіка цих країн динамічно розвивається.
Країни нової індустріалізації Латинської Америки і Азії.
Китай, Індія, Аргентина, Чилі, Мексика, Бразилія, Уругвай, Перу, Колумбія та інші.
Ці країни мають зрілу економіку, намагаються впроваджувати сучасні технології, динамічно розвиваються, Мають чітко визначені галузі спеціалізації. З країн цієї групи найбільш динамічно розвивається Китай.
Країни перехідної економіки.
Болгарія, Румунія, Сербія і Чорногорія, Македонія, Боснія і Герцоговина, Казахстан, Україна, Білорусь, Росія.
Це країни, які мали в тій чи іншій мірі централізовану економіку і зараз відбувається їх перехід до ринкової. Вони мають значні потенційні можливості для розвитку, але всі вони з тих чи інших причин пережили економічний спад.
- Країни, що розвиваються.
Країни з порівняно зрілою структурою господарства.
Це країни, які мають достатньо диверсифіковану кеономіку, своє місце на світовому ринку, проте існують ряд проблем, що не дозволяють увійти їм до типу середньорозвинутих. Основними проблемами можуть бути демографічні, внутрішньополітичні, історичні. До цієї групи можна віднести такі країни як Коста – Ріка, Панама, Нігерія, Ірак, Іран, Пакистан, Філіпіни, Індонезія та інші.
Країни “обслуговуючої периферії”.
До цієї групи відносяться як правило невеликі за розмірами території, переважно острівні країни. Вони спеціалізуються на наданні транспортних ( використання “зручного” прапору ) або фінансових послуг ( так звані оффшорні зони ). Також вони є цетрами міжнародного туризму. З цієї групи можна назвати Багами, Ямайку, Кіпр, Мальдіви, Сейшели, Науру тощо.
Слаборозвинуті країни.
До так званих слаборозвинутих країн ми відносим країни знизьким ВВП на душу населення, переважанням добувних галузей або сільського господарства в структурі ВВП, одну – дві галузі міжнародної спеціалізації і як наслідок значна залежність від світової кон”юктури, загострення екологічних, демографічних і соціальних проблем, високий рівень корупції, нерідко спостерігається відсутність економічної свободи. Прикладом країн цієї групи є переважно країни Африки.
Найменш розвинуті країни.
Дані країни не мають економіки як цілісної системи. Часто окремі регіони країни не зв”язані між собою економічними і політичними зв”язками. Вкрай загострені демографічні, екологічні і соціальні проблеми. Дуже високий рівень безробіття, населення хронічно недоїдає, низький рівень грамотності. Прикладом таких країн можуть бути Сомалі, Судан, Афганістан, Бангладеш, Таджикистан та інші.
ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА УРОКУ
В заключній частині уроку вчитель закріплює отримані учнями знання. Закріплення проводиться у вигляді постановки питань. Питання можуть бути приблизно такими:
- Чим відрізняються країни “великої сімки” від розвинутих країн Європи ?;
- Чому Україну можна відносити до середньорозвинутих країн ?;
- Чому Індію, яка має низькі показники ВВП на душу населення, можна відносити до середньорозвинутих країн?;
- Які існують світові економічні центри, і з чим це пов”язано?;
- Чому абсолютні значення ВВП не дають об”єктивної характеристики рівня економічного розвитку країни?;
- Чому однією з характеристик розвинутої країни є постіндустріаль-
ний розвиток?;
- Для чого потрібно вивчати типологію країн на політичній карті?.