Погодний інформер


 



study.ua


Освітній портал Педагогічна преса





 


 


 


 


 


 

 

 


 


 

 

 

 

 

Рейтинг Користувача: / 89
НайгіршеНайкраще 

Науково-методична робота - Географія

 

 

 

СУЧАСНІ  ТЕНДЕНЦІЇ  СВІТОВОГО  ПРОЦЕСУ  УРБАНІЗАЦІЇ

Підготувала  Бичек  Майя

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СУЧАСНІ  ТЕНДЕНЦІЇ  СВІТОВОГО  ПРОЦЕСУ УРБАНІЗАЦІЇ

 

 

 

 

 

 

ПІДГОТУВАЛА   БИЧЕК  МАЙЯ  ВОЛОДИМИРІВНА

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Мета : дослідити сучасний розвиток урбанізаційних процесів в світі, ознайомитись з основними чинниками, що впливають на процес урбанізації, розглянути сучасні форми урбанізації та їх розвиток на сучасному етапі, розглянути на прикладах агломерації та мегалополіси, їх вплив на навколишнє довкілля.

Об’єктом даного дослідження є урбанізаційні процеси, їх зміни протягом років, основні форми урбанізації: агломерації та мегалополіси.

Предметом дослідження виступають особливості розвитку урбанізації, її функціонування та розвиток в сучасному світі, чинники та наслідки функціонування урбанізаційних процесів.

Актуальність теми: на сучасному етапі розвитку народонаселення доцільно розглядати урбанізацію, як явище, яке набуває глобального значення для людства.

Завдання: для досягнення мети потрібно виконати наступні завдання:

  • дослідити урбанізацію як суспільно географічний процес
  • визначити чинники, що впливають на формування урбанізації
  • з’ясувати форми урбанізації, що склались на сучасному етапі розвитку, дати загальну характеристику.
  • розглянути  приклади форм урбанізації, використовуючи статистичні дані. Визначити їх вплив на процеси народонаселення у світі.

 

Урбанізація (urbanization,від лат. urbanus- міський, urbs- місто) - процес підвищення ролі міст у розвитку суспільства. Виявляється у зростанні міських поселень, концентрації населення у них, особливо  у великих містах, у поширенні міського способу життя на всю мережу поселень. Рушійними силами урбанізації є розвиток продуктивних сил, технічний і соціальний прогрес, розширення рамок суспільного поділу праці, зростання продуктивності праці в сільському господарстві, збільшення територіальної і соціальної рухливості населення.

  1. Урбанізація як суспільно - географічний процес

Урбанізація (від латинської urbs - місто) – історичний процес виникнення, збільшення народонаселення і кількості міст, концентрації в них економічного потенціалу. Урбанізація супроводжується підвищенням ролі міст в житті суспільства, розповсюдженням міського способу життя і формування систем розселення. Проблеми міст 21 століття утворили статус глобальних.

Головними факторами, які дозволяють відлічити міський населений пункт від сільського є значна чисельність населення і його коефіцієнт не зайнятого населення в сільському господарстві. Рушійними силами урбанізації є розвиток продуктивних сил, технічний і соціальний прогрес, розширення рамок суспільного поділу праці, зростання продуктивності праці в сільському господарстві, збільшення територіальної і соціальної рухливості населення. Якщо у ХІХ ст. урбанізація охопила лише розвинуті країни Європи та Північної Америки, у ХХ ст. вона набула всесвітнього характеру. Як глобальний процес, урбанізація має загальні риси, що притаманні усім типам країн.

Перш за все, відбувається швидке зростання міського населення. Якщо на початку ХІХ ст. у містах проживало 3% населення світу, то через 100 років цей показник зріс до 14%,  а на початку ХХІ ст. складає майже 51 %.

По друге, дуже швидко зростає населення та господарство великих (понад 100 тис. жителів) міст. Саме такі міста більше всього відповідають економічним та духовним запитам людей. Тут є багато робочих місць, особливо сучасних наукомістких виробництв, добре розвинена сфера послуг. Якщо на початку ХХ ст. Великих міст у світі нараховувалось близько 360, то тепер їх кількість зросла до 2500. серед великих міст найшвидше зростає населення міст – мільйонерів. Міст - мультимільйонерів вже нараховується 36, при чому 21 з них має кількість населення понад 10 млн. чол. Найбільшим містом світу вважають Токіо, в якому проживає 26, 4 млн. чол.

Порівняльний аналіз демографічних аспектів розвитку урбанізації в різних країнах світу прийнято базувати на даних про рівень урбанізованості населення – частки міського населення в загальній його чисельності.

Коли частка міського населення перевищує 70%, темпи урбанізації зазвичай сповільнюються. Явище урбанізації має свої особливості у різних типах країн. Основними ознаками, що відрізняють цей процес у країнах розвинених та тих, що розвиваються є рівень та темпи урбанізації. Рівень урбанізації показує, яка частка людей країни від загальної кількості проживає в містах. Високим вважається рівень урбанізації понад 50%, середнім – 20 – 50%, низьким – менше 20%. Темпи урбанізації відбивають, як швидко йде зростання міського населення. Протилежними формами урбанізації є:

Контрурбанізація – соціально - економічні процеси, протилежні урбанізації.

Теоретичні концепції та практичні заходи, спрямовані на обмеження урбанізаційних процесів, виходять з уявлення про можливість регулювання суспільного розвитку, зокрема і зростання міст. Перевага віддається економічним методам, скерованим на раціональніше розміщення галузей економіки, зміну напрямів міграційних потоків, розвиток приміських зон. Контрурбанізація характерна тільки для розвинутих країн і є процесом, що слідує за урбанізацією.

Рурурбанзація( від англ. – сільський та урбанізація) – процес поширення міських форм  і умов життя на сільську місцевість. Рурурбанзація може супроводжуватися міграцією міського населення в сільські поселення, перенесення у сільську місцевість форм господарської діяльності характерної для міст, у тому числі промисловості, сфери обслуговування та ін. здійснюється, з одного боку, залученням сільських жителів до міської культури, а з іншого – з допомогою втягування сільських поселень провідними міськими центрами у сфері своєї діяльності, перетворення сільської місцевості на функціональну складову виробничо-територіальних систем, що формуються на базі великих міст.

Темпи приросту щорічного приросту міських жителів майже вдвічі вище, ніж приріст населення світу в цілому. В 1950 роках в містах проживало 28% світового населення, у 1997 році – 45%, 2008 році – 49%, 2014 – 51 %.

Міста різного рангу, значення і величини з швидко розростаючимися приміськими поселеннями, агломераціями, ще більш урбанізованими зонами практично охоплюють свої впливом основну частину людства. Важливу роль при цьому грають великі міста, перш за все міста – міліонери. Останніх у 1950 році нараховувалось 116, у 2007 їх вже 270. На початку 2014 року кількість міст-мільйонерів зросла до  . Міський спосіб життя населення, міська культура в самому широкому смислі цього слова все більше розповсюджуються в сільській місцевості більшості країн світу. В країнах, що розвиваються, урбанізація в основному іде «в ширину» в результаті масового притоку в великі міста переселенців з сільської місцевості і невеликих містечок.

За даними ООН у 2006 році  частка міського населення в країнах, що розвиваються,  в цілому склала 38%, в тому числі і в найменш розвинутих –22%. для Африки цей показник був 34%, для Азії 56%. А ось в Латинській Америці міські жителі складають зараз більшість населення: 74%, в тому числі Венесуелі – 93%, в Бразилії,  на Кубі, в Пуерто-Ріко, Тринідад і Тобаго, Мексиці , Колумбії і Перу – від 70% до 80% і т.д. Лише в небагатьох найменш розвинутих країнах (Гаїті, Сальвадор, Гватемала, Гондурас) і в малих острівних країнах Карибського басейну міських жителів менше половини – від 35% до 47%.

Показники високого рівня урбанізації формально характерні для порівняно небагатьох, найбільш розвинутих країн Азії і Африки. Але фактично і ці, і деякі інші країни Азії мають різні риси давньої, навіть  стародавньої урбанізації (Китай, Індія, країни Центрального і Близького сходу, Південно-Східної Азії і інші.).

Висока частка міського населення, окрім міст (Сінгапур, Сянган, Аоминь), у близьких до них по характеру розселення деяких арабських країн, особливо нафтовидобувних: Кувейту(97%), Катара (91%), ОАЄ(84%), Йорданії (72%). Дуже велика частка міських жителів характерна також для найбільш розвинутих на крайньому заході Азії: Ізраїлю (91%), Лівану (87%), Турції (69%).

В індустріально розвинутих країнах урбанізація „в ширину” давно себе вичерпала. У ХХІ столітті більшість їх вступають практично повністю урбанізованими. В Європі міські жителі складають в середньому 74% населення, в тому числі в Західній – 81%, в окремих країнах – ще більше: в Бельгії – 97%, Нідерландах і Великобританії – 90%, в ФРН – 87%, хоча  в деяких країнах значно менше: в Австрії, наприклад – 56%, в Швейцарії – 61%. висока урбанізованість в Північній Європі: в середньому, а також в Данії і Норвегії – 73%. Значно менше вона в Південній і Східній Європі, але звісно при інших показниках урбанізації, вище, ніж в країнах, що розвиваються. У США і Канаді доля міського населення досягає 80%.

Доля  економічно розвинутих країн нині характерна урбанізація „ вглибину”: інтенсивна субурбанізація, освіта і розповсюдження міських агломерацій і мегалополісів. Концентрація промисловості транспорту погіршила економічні умови життя в великих містах. В багатьох районах населення тепер росте швидше в малих містах, по окраїнам, діє в центрах агломерацій. Нерідко найбільші міста, перш за все, міста – міліонери, втрачають населення через міграції в приміські зони, міста – супутники.

урбанізація породжує ряд проблем, що потребують ряд проблем, що потребують ефективного вирішення. Концентрація промисловості та автомобільного транспорту різко погіршила економічний стан у містах. У країнах, що розвиваються, урбанізація набула особливо стрімкого і стихійного характеру. Безземелля і неможливість отримати роботу в селі виштовхує мільйони молоді в місто.

Такі міста ростуть за рахунок утворення трущобних районів з антисанітарними умовами життя (бідонвілів у франкомовній Африці, фавел у Бразилії, геджеконду в Туреччині і т. д). Цей тип урбанізації називають трущобною, або помилковою урбанізацією.

В трущобах і скваттерських поселеннях уже зараз проживає 80 % населення Аддіс-Абеби, 70 % - Касабланки.

 

 

Урбанізація, як всесвітній процес

Таблиця 1Основні риси урбанізації

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. 1. Чинники, що впливають на процес урбанізації

 

Історичний чинник

Історичні фактори при розселенні населення мають першочергове значення. Найбільш густо заселені райони давнього освоєння, де формувалася людина сучасного типу, або існували могутні цивілізації Давнього світу. Тому густозаселеними регіонами залишаються й нині Європа та Південна і Східна Азія. Напрямки потужних міграційних потоків з Європи після епохи Великих географічних відкриттів призвели до більшої густоти населення саме східного узбережжя Америки.

Перші мегалополіси з’явились близько 5000 років назад у Месопотамії, дещо пізніше – у Єгипті, потім – у Індії. Спеціалісти до сих пір сперечаються відносно того, чи виникли перераховані вище старовинні міські цивілізації незалежно один від одного чи дещо пізніше зародки урбанізації в долині Ніла і на Індостані відчули безпосередню дію месопотамських традицій. Відповідно в старовинних мегалополісах розвивались ремесла, до них вели торгівельні шляхи, туди поспішали народ для обміну, продажу. В кінці кінців це призвело до розростання як самих мегалополісів, так і чисельності населення, що не може не впливати на подальший розвиток стародавніх міст. Перші міста звісно не були схожі на сучасні. Потребувались тисячоліття історичного розвитку, щоб до 19 століття стали складатися контури сучасної мережі великих міст. На початку 19 століття самим значним містом світу став Лондон (865 тис. жителів); другим у Європі був Париж(550 тис.), третім Неаполь (340 тис.); за ними йшли Петербург (330 тис.) і Відень (230 тис.). Між Лондоном і Парижем за величиною – знаходились азіатські міста Пекін, Кантон (по 800 тис. жителів) і Константинополь (570 тис. жителів). Концентрація населення у містах, збільшення їх ролі в житті суспільства відбувались на протязі всієї історії. але тільки на початку ХІХ століття спостерігається значне посилення цього процесу. З 1800 по 1900 роки при загальному рості населення Землі у 1,7 рази міське населення збільшилось в 4,4, рази, в ХХ столітті – відповідно в 3,7 і 13,3 рази.

 

Високі темпи роту міського населення в другій половині ХХ століття пов’язані з сумісництвом декількох факторів. Два з них найбільше значимі: міграція сільського населення в місті в середині нашого століття прийняла такі масштаби, що її іноді називають великим переселенням народу ХХ століття.

 

Соціально – економічні чинники

Історично складені мегалополіси продовжували розростатися вже за рахунок соціально – економічних факторів: організації людей, які виникли раніше за інших, раніше почали розвиватися, життя в них була більш цивілізоване. Населення  вже завжди прагнули переселитись якщо не в центрі цивілізації, то хоча б десь поблизу.

Не дивлячись на наявність загальних рис розселення як всесвітнього процесу, в різних країнах і регіонах воно має свої особливості, які перш за все знаходять відображення в різних рівнях і темпах міграції.

Ще у давнину у зв’язку з розвитком сільського господарства виникли території, що притягували людей: долина Нілу, Індо-Гангська низовина, Велика Китайська рівнина. З початком розвитку промисловості утворилися великі осередки підвищеної  густоти населення в Європі та на сході Північної Америки. Тепер все частіше господарство тяжіє до морських шляхів, які визначають економічні зв’язки між більшістю країн сучасного світу. Тому й густота населення зростає у цих районах.

В більшості економічно розвинутих країн, які досягнули високого рівня життя, доля свого населення в останній час росте порівняно повільно, а чисельність населення в столицях і інших найбільш великих містах, як правило, дуже зменшується. але  населення в кількісному відношенні  росте, що пояснюється великою кількістю мігрантів.

Майже всі проблеми світового народонаселення, як ніколи, тісним чином переплітаються в процесі світової урбанізації.

В найбільш концентрованій формі вони проявляються у містах. Тут же сконцентровано, дуже часто до меж, саме населення і виробництво. Урбанізація – складний багаторазовий процес, який зачіпає всі сторони світового життя. Тому він отримав широке відображення в літературі, перш за все  в економіко – і соціально – географічні.

 

 

Природні чинники

Ресурси і природні чинники можна назвати неосновним фактором, який впливає на переселення людей і ось чому: наявність великої кількості природних  скарбів притягує до місця народження людей. однак частіше за все дані про місця знаходження ресурсів знаходяться в недоступних місцях чи місцях, які не придатні для життя людей, а тому люди зостаються на постійне місце проживання в таких місцях в невеликій кількості. В зв’язку з цими даними цей чинник неможна назвати одним із головних.

Крім того, хочеться сказати також про вплив населення на зовнішнє середовище.

розміщення населення, з однієї сторони, впливає на покращення життя населення, з іншої – приводить до витіснення природних систем штучним шляхом забруднення середовища, підвищення хімічного, фізичного і психологічного навантаження на організм людини.

Великі країни змінюють майже всі компоненти природи – атмосферу, рослинність, грунт, рельєф, гідрографічну сітку і навіть клімат.

Мегалополіси, в кінцевому рахунку, відображають класовий характер суспільства, його протиріччя, пороки і контрасти, є центрами політичного і культурного життя. Вони виникли за часів рабовласництва, розвивались при феодалізмі і капіталізмі. Процес концентрації населення в містах проходить значно швидше зросту загальної чисельності населення. За даними ООН, міське населення у світі щорічно збільшується на 4 % в рік.

Поява мегалополісів означає стихійну реконструкцію великих районів Землі. При цьому страждають повітряні і водні басейни, зелені насадження, порушуються транспортні зв’язки, що призводить до дискомфорту у всіх відношеннях. Велика кількість міст розширюються так, що не можуть вже розміститись на суходолі і починають «зсуватись у море».

Процесс концентрації населення в містах  є незбіжною  і в своїй сутності позитивним.

 

Але структура міста, його індустріальний фактор прийшли в протиріччя з історичним призначенням міста і його роллю в підвищенні життєвого рівня людей. Сучасні мегалополіси розширились стихійно, включають в себе об’єкти, які придатні для життя, багато чисельні наукові і суспільні будівлі, промислові підприємства і об’єкти транспорту, ростуть, розширюються, зливаються між собою, витісняючи і знищуючи живу природу Землі. Сучасні промислові міста, особливо деякі мега міста в капіталістичних країнах, які представляють собою в більшості випадків масу бетону, асфальту, чаду, отруйних викидів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Сучасні форми урбанізації

3.1 Агломерації

Міські агломерації ( від латини приєдную) – групи населених пунктів, між якими існують тісні зв’язки та частими є «маятникові міграції» населення. Кожна міська агломерація формується навколо великого міста, або кількох близько розташованих міст, які називають ядром( ядрами) агломерації. Якщо ядро одне, міська агломерації називається моноцентричною, наприклад, Лондонська, Паризька, Нью-Йоркська(16,2млн.), Сан-Паулу(17,4млн.) , Київська та інші. якщо зростаються передміськими зонами 2 міста, агломерація називається біцентричною. Зокрема, такою є найбільша у світі за кількістю мешканців Токійсько–Йокогамська агломерація(34,5млн). Якщо ж ядер агломерації кілька її називають поліцентричною конурбація — (від лат . con —разом і urbs —місто. Зокрема, такою є Рурська агломерація(11,5 млн) на заході Німеччини, Верхньосілезька на півдні Польщі, Рандстад Холланд в Нідерландах (близько 7 млн).

Критерії об’єднання агломерацій:

масові, трудові, навчальні, побутові, культурні і рекреаційні поїздки

1,5 часова доступність по транспортним коридорам(залізничним дорогам, автошляхам і річкам)

наявність регулярних приміських електропоїздів, автобусів, теплоходів

знаходження підлеглих поселень в зоні своїх адміністративних регіонів, окрім самих тісно прилеглих

густе розселення по транспортним коридорам.

Не враховуються:

пряма відстань ( без включення інших факторів)

Далекі самодостатні міста

близькі підлеглі поселення без прямого зв’язку по транспортним коридорам.

Згідно прогнозам на початку ХХІ століття число найбільших агломерацій значно зросте. Багато з них трансформуються в ще більші найбільші утворення – урбанізаційні райони і зони.

Найбільші міські агломерації склалися навколо Мехіко, Токіо, Сан-Паулу і Нью-Йорка: в них проживають по 16-20 млн. чоловік. В Росії з декількох десятків великих агломерацій  найбільша – Московська з населенням 13,5 млн. чоловік ; вона включає близько 100 міських і  декілька тис. сільських поселень.

Агломерації в розвинутих країнах концентрують значні маси населення. Ріст агломерацій відображає територіальну концентрацію промислового виробництва і трудових ресурсів.

 

Таблиця 2. Найбільші агломерації світу

Найбільші агломерації

Найбільші агломерації на Землі з чисельністю населення  більше 10 млн   (за даними 21 квітня 2014 року):

Агломерація

Населення

Включає в себе

Країна

1

Токіо

37,6 млн.

Йокогама, Кавасакі, Саітама

Японія

2

Сеул

23,2 млн.

Пучхон, Коян, Інчхон, Соннам, Сувон

Південна Корея

3

Мехіко

20,1 млн.

Несахуалькоетль, Екатепек, Наукальпан

Мексика

4

Нью-Йорк

21,8 млн.

Ньюарк, Патерсон

США

5

Мумбай

25,3 млн.

Кальян, Тхане,

Індія

6

Делі

21,1 млн.

Фарідабад, Газіабад

Індія

7

Сан-Паулу

20,4 млн.

Гуарульюс

Бразилія

8

Лос-Анджелес

17,9 млн.

Ріверсайд, Анахайм

США

9

Шанхай

22,3 млн.

 

Китай

10

Осака

16,6 млн.

Кобе, Кіото

Японія

11

Каїр

15,9 млн.

Гіза, Шубра-Ель-Хайма

Єгипет

12

Москва

15,8 млн.

Балашиха, Відноє, Хімки, Одінцово, Подольск, Корольов, Митищі, Троїцьк, Щолково

Росія

13

Колката

15,5 млн.

Хаура

Індія

14

Маніла

22,4 млн.

Калоокан, Кесон

Філіпіни

15

Джакарта

22,9 млн.

Бекасі, Богор, Депок, Тагенганг

Індонезия

16

Карачі

22 млн.

 

Пакистан

17

Гуаньчжоу

14,5 млн.

Фушунь

Китай

18

Дакка

13,8 млн.

 

Бангладеш

19

Буэнос-Айрес

13,5 млн.

Сан-Хусто, Ла-Плата

Аргентина

20

Пекін

12,7 млн.

 

Китай

21

Ріо-де-Жанейро

12,2 млн.

Нова-Ігуасу, Сан Гонсало

Бразилія

22

Тегеран

12,1 млн.

Кередж

Іран

23

Лондон

12,0 млн.

 

Англія

24

Стамбул

11,7 млн.

 

Турція

25

Лагос

10,0 млн.

 

Нігерія

 

Демографи ООН виділяють міста з населенням 8 млн і більше жителів як мега міста (mega- cities). Ця група найбільших міських агломерацій росте за рахунок країн, що розвиваються. У 1950 році тільки Нью-Йорк і Лондон перевищували вказану чисельність населення, у 1960 році до них приєднались Токіо і Шанхай, а у 1970 році кількість мегаміст збільшилось до 11, в тому числі 5 приходилось на країни, що розвиваються (Пекін, Сан-Пауло, Буенос-Айрес, Ріо-де-Жанейро). В середині 1994 року на країни, що розвиваються, приходилось вже 16 з 22 мегаміст. У 2000 році число таких над великих агломерацій досягло 25, головним чином, завдячуючи країнам Азії (Джакарта, Тяньцзінь, Карачі, Делі, Маніла, Дакка).  За прогнозами, у 2015 році з 33 міст з населенням 8 млн. чоловік і більше , 27 (81,8%) будуть розміщуватись в країнах, що розвиваються, при цьому 21 – в Азії. Це ще більше посилює південно-східний вектор в світовій урбанізації. Адже сьогодні в Азії скупчено близько половини міських жителів землі, тоді як у 1950 році – 1/3.

 

 

 

 

 

 

 

 

Сеул

Населення Сеула досягло 23 мільйонів чоловік. Це означає, що в Сеулі проживає кожний третій кореєць. Самі корейці часто говорять не стільки про Сеул, скільки про так звану „столичну зону”, яка включає всі багато чисельні приміські зони і міста – супутники корейської столиці. Цю зону можна спрощено представити у вигляді великого кола, радіусом близько 70-80 кілометрів і з центром десь на південній окраїні столиці. Вся столична зона повністю пронизана лініями електропоїздів і метро, і значна частина її населення працює чи вчиться у Сеулі. Ріст міста відновився у 1953 році, коли в Сеул з евакуації повернулись урядові заклади Республіки Корея. На протязі першого після воєнного десятиліття ріст Сеулу проходив по схемі, яка добре відома з історії Латинської Америки. Основна частка «нових сеульців» складалась з вчорашніх селян, які приходили у місто в пошуках кращої долі і осідали у хрущобах, які на той час стрімко зростали. У 1955 році у Сеулі було 1 млн. 428 тис. жителів, у 1960 році – 2 млн. 445 тис., а у 1965 році – вже 3 млн. 471 тис. Потрібно, що відмітити, ці темпи зростання населення викликали немалу тривогу і в мерії, і в корейського керівництва. У 1964 році тодішній мер Сеулу Юн Чхі Йон серйозно заговорив про введення системи – «дозволяючої прописки». Але ця система не була підтримана парламентом і не набула чинності. Зростання населення Сеулу тим часом продовжувався: у 1970 році у місті було 5 млн. 433 тис. жителів, у 1975 році - 6 млн. 890 тис., у 1980 році – 8 млн. 364 тис. На зміну хрущобам (в шістдесяті роки їх називали «таль тонне» – «місячні села») доволі швидко прийшли квартали багатоквартирних домівок, що були архітектурно однакові. Але придатні для проживання. Не дивлячись на високі показники росту, адміністративні кордони Сеулу після формального проголошення Республіки Корея у 1948 році, переглядались тільки чотири рази. У 1949 році територія міста виросла майже вдвічі і складала 268, 35 кв. км.

Нова реформа у 1963 році збільшила територію міста практично до сьогоднішніх меж – 613 кв. км. У 1973 році і у 1979 році відбулись два нові перегляди міських кордонів, а після 1979 року формальна територія міста зостається незміною – 605, 05 кв. км.                                                                        На початку дев’яностих ріст населення міста Сеул припинився і на протязі 15 років число жителів корейської столиці зостається достатньо стабільним, коливаючись на рівні 10 мільйонів чоловік. Однак ця цифра оманлива. Справа в тому, що, як вже говорилось, формальні кордони міста з 1963 року практично не змінювались. але чисельність населення Сеула за ці 45 році виросла у чотири рази. І міста вже давно перейшов кордони, які були встановлені. З практичної точки зору жителі таких приміських зон, як Пандан чи Ійчжонбу є сельчанами. Однак формально в статистиці вони не враховуються, адже з офіційної точки зору Пандан і Ійчжонбу – це окремі населенні пункти, і неважливо, що кордони між містом Пандан і Сеулом взагалі не помітні.                                                                                                             Говорячи про Сеул, слід мати на увазі «Великий Сеул», гігантську міську агломерацію,  яку в корейській мові називають «Судогвон»(столичний регіон). Цю територію можна представити у вигляді круга діаметром близько 100 км і з центром десь на південному березі Хінгана. Туди входить і сам Сеул в адміністративному смислі слова і такі – формальні відділи – міста, як Сувон, Інчхон і багато інших.                                                                                Населення Великого Сеулу зараз складає 23-24 млн. людей, це приблизно 40 % всього населення країни. По сутності, сучасна Корея – це Сеул. Корея – це своєрідна місто – держава. Ні за розмірами, ні за економічним і політичним значенням ні один населений пункт не може конкурувати і близько з Сеулом.



 


Токіо
Область «Великого Токіо» (під «Великим Токіо» розуміють міську агломерацію, яка складається з ряду земель префектур Канагава, Сайтама і Тіба з мегалополісом Токіо посередині), з її чисельністю населення на даному етапі – 37,6 млн. чол., і далі буде зоставатись першим номером як найбільш густозаселена міська агломерація – як повідомлялось в останньому докладі ООН.(2007). Розміщений в південно-східній частині Тихоокеанського узбережжя острова Хонсю, на рівнині Канто, при впаданні річок Едогава, Аракава, Сусіда, Тама в Токійський залив. Столична префектура Токіо («Великий Токіо») – високо урбанізована територія загальною чисельністю 2187 кв. км. В її адміністративні границі входить Токіо (615,8 кв.км, 23 адміністративних районів), 26 інших міст, 24 поселення міського чи сільського типу. Столична префектура і прилеглі до неї префектури Канагава, Тіба, Сайтама утворюють Токійську агломерацію чи Столичний район (Сютокен).        За прогнозами ООН у 2025 році «Великий Токіо» зостанеться самою густозаселеною міською агломерацією з 36 млн. жителів. Припускають, що хоча Токіо і зостанеться самим густозаселеним регіоном в послідуючі 17 років, але ріст чисельності жителів не буде збільшуватись в геометричній прогресії. Однак він перевищить 36,4 млн. жителів. Доклад включає в область оцінки Токіо, а також 87 найближчих міст і сел., а також Йокогаму, Кавасакі і Тібу.  Токіо складає 42 % від загальної чисельності міського населення Японії. Чисельність населення Токійської агломерації (Токіо, Чіба, Фунабаші, Кавасакі і Йокогама) досягла у 2014 році 35,7 млн. чол. середня густота населення Токіо – 800 – 1000 чоловік на 1 кв. км. По цьому показнику японська столиця війшла в п’ятірку самих густозаселених міст планети.                                           Населення Токіо стало швидко зростати одразу ж після Другої Світової війни: у 23 міських районах японської столиці у 1946 році проживало 3,44. млн. чоловік, а у 1950 році населення цих районів складало вже 5,38 млн.

Цей процес був обумовлений високими темпами економічного росту, розвитком промисловості і інших міських галузей (транспорт, сфера послуг, фінанси), утворювались нові робочі місця, які сприяли притоку робочої сили.      Зростання населення в найбільших містах сприяла і та обставина, що там не було ніякої прописки, яка б могла обмежити приток людей.                         Однак, поступово почалися проявлятись не тільки плюси, але й мінуси масового притоку робочої сили в великі міста. Доволі скоро там стала проблема  відсутності житла, землі, води, транспорту, забруднення повітря.                        За 10 років (1955 – 1964 рр.) населення Токійського столичного регіону збільшилось з 13,28 млн. до 18, 86 млн. чи на 42 %. Такий демографічний вибух привів до утворення великих зон, де ряд за рядом росли вулиці дерев’яних багатоквартирних будинків з дуже поганими санітарними умовами. спочатку люди селились  на західній окраїні Токіо. Але дуже скоро практично вся вільна земля там виявилась зайнятою.                                                                    Однак населення все прибувало і приходилось оселятись в сусідніх префектурах – Тіба, Сайтама і т.д. поступали таким чином і багато токійців, яким не вистачало землі. За прогнозами до 2010 року нічне населення Токіо складе 12,21 млн., а денне - 14,61 млн. чоловік. це означає, що майже 2,5 млн. чоловік щоденно будуть приречені на маятникову міграцію.                          Відомий японський архітектор Кейдзо Танге запропонував у 1960 році план радикальної перебудови Токіо шляхом відсипки нових островів у затоці. Коли проект був завершений, на острові з’явились кущі  , дерева, будинки - цей острів отримав назву Юме-но-Сіма (в перекладі з японської – острів мрій) став міським районом, а робота по засипці акваторій затоки і утворенню нових земельних площ продовжилась ще в більших масштабах. Ці нові ділянки отримали неофіційну назву «приморський субцентр». Вони повинні стати головним напрямком розвитку Токіо у 21 столітті.

 

 

 

 

3.2 Мегалополіси

Міські агломерації здатні зрощуватися і утворювати суцільно урбанізовані зони, що є найбільшими формами розселення і називаються мегалополісами. Це група агломерацій, що майже зливаються суцільною забудовою та мають єдину інфраструктуру. Мегалополісом називалось місто, яке реально існувало у Древній Греції – центр союзу аркадських міст, який виник у 370 р. до н.е. у результаті злиття більш ніж 35 поселень.

Вперше цей термін ( від грецької megas – великий, polis – місто) був використаний англійським автором мандрівних нарисів Т. Хербертом у 17 столітті для позначення столиць, але поступово термін застарів.

Цей термін був введений географом Ж. Готтманом у 50-х роках до майже безперервної забудови, яка простягнулася на північному сході США від Бостона до Вашингтона (мегалополіс Босваш), де проживає майже 40 млн. осіб. Мегалополіс Босваш – Сучасний мегалополіс, що складається з пов’язаних один з другим агломерації Бостона, Нью-Йорка, Філадельфії, Балтімора, Вашингтона і декількох інших загальною площею 170 тис. км кв. Босваш об’єднує 40 агломерацій.  Населення цієї головної вулиці країни нараховує близько 50 млн. людей, густота населення – 295 осіб на км. кв. Протяжність головної осі – 1000 км. Тут виробляють приблизно ¼ промислової продукції.

Чіппітс (ЧикагоПітсбург) сформувався у США на південному узбережжі Великих озер в результаті злиття 35 агломерацій. Його площа 160 тис. км. кв., населення – приблизно 35 млн. жителів.

СанСан. Найбільш молодий мегалополіс на заході країни Сан – Сан простягнувся від Сан-Франциско через ланцюжок центрів Великої Каліфорнійської долини до Лос-Анджелеса і далі до Сан-Дієго. Він нараховує 20 млн. жителів.

Токайдо. Самий великий на Землі за чисельністю населення мегалополіс Токайдо ( близько 70 млн. чол.) виник на Тихоокеанському узбережжі Японії(Токіо – Осака). В ньому скупчено майже 60% населення цієї країни і 2/3 її промислового виробництва.

Ця обширна урбанізована зона, протяжністю в декілька сотень кілометрів включає в себе найбільші агломерації країни- Токіо, Йокогаму і Кавасакі, які разом з прилеглими районами утворюють столичний метрополітенівський ареал (Кейхін) з населенням майже 30 млн. чоловік, Нагою, Кіото, Осаку, Кобе і інші (всього близько 25).

У мегалополісі Токайдо сконцентровано приблизно 60% населення країни і близько 2/3 її промислового виробництва.

Англійський і Рейнський. Західній Європі виділяються своїми розмірами Англійський мегалополіс (об’єднує агломерації Лондона, Бірмінгему, Манчестера, Ліверпуля та ін.) і Рейнський (кільцева агломерація Рандстад в Нідерландах, Рейн – Рур і Рейн – Майн в ФРН і інші).

Кожний з них включає до 30 агломерацій загальною площею близько 50 тис. км. кв. із населенням по 30  – 35 млн. чол. Все чіткіше помічається формування міждержавного мегалополісу в Північно – Західній Європі. Він охоплює урбанізовані райони п’яти країн. Південно – Східну Англію, Рандстад, Рейн –Рур, Бельгійсько – Французький ( район Антверпен – Брюссель – Ділль) і Паризький.

Своєрідний мегалополіс склався на півдні Китаю. Його основу складають вільна економічна зона Шеньчжень з населенням 3,3 млн. чоловік, Санган (6 млн.), Чжухай (1 млн. жителів), який розташований неподалік від Макао і найбільша агломерація Південного Китаю Гуаньчжоу з населенням більше 4 млн. людей.

На початку ХХІ століття тут сформувався доволі могутній мегалополіс з населенням близько 30 млн. чоловік.

 

 

 

 

 

 

Таблиця. 1. Найбільші мегалополіси світу

Мегалополіси

Кількість

агломера-

цій

Населення,

млн. чоловік

Площа,

тис. км2

Щільність,

чоловік

на 1 км2

Протяжність

головної

ной вісі, км

Босваш (Бостон-

Вашингтон)

40

50

100

450

800

Чіпітс (Чікаго-

Пітсбург)

35

39

160

220

900

Сан - Сан (Сан-Діего-

Сан-Франциско)

15

20

100

180

800

Токайдо (Токіо-

Осака)

20

57

70

800

700

Англійський (Лондон-

Ліверпуль)

30

33

60

500

400

Рейнський (Рандстадт-

Рейн-Рур-Рейн-Майн)

30

35

60

500

500

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок:

Стрімкий ріст міст в останнє десятиліття прийнято називати у науковій літературі «урбаністичною революцією». Ріст міських поселень проходить настільки інтенсивно, що по попереднім оцінкам до 2015 року в них буде проживати не менше половини населення Землі. Сучасні демографічні тенденції сприяють тому, що вже зараз 2/3 міських жителів всього світу сконцентровані в країнах, що розвиваються, де щорічно новими жителями міст стають 65 млн. чоловік. За прогнозами спеціалістів ООН, це призведе до того, що на початку 2025 року рівень урбанізації в країнах, що розвиваються, перевищить 80 %. Йде не тільки ріст населення міст, але й і концентрація людей в окремих великих міських агломераціях – мегалополісах. Великі міста не просто стрімко зростають, при цьому поглинаючи сусідні поселення, вони зливаються один з одним, утворюючи мегалополіси з населенням більш як десятки мільйонів чоловік.

Мегалополіси – через великої концентрації в них людей, промислових підприємств, транспорту, є найбільшими споживачами всіх видів природних ресурсів – територіальних, енергетичних, продовольчих і найбільшими джерелами забруднення довколишнього середовища. Нагромадження на природне середовище різко зростає не тільки у самих мегалополісах, а й за їх межею. Але все одно треба віддавати собі звіт в тому, що значній частині населення Землі треба буде і далі жити в мегалополісах. Ця реальність мотивована особливістю життя людей, їх праці, рівнем сучасної техніки і багатьма іншими причинами. Ріст мегалополісів – «природне явище», результат самоорганізації суспільства, в результаті якого росте взаємозв’язок людей.

На даному етапі розвитку урбанізації людині потрібно правильно організовувати роботу агломерацій і мегалополісів, щоб вони приносили менше шкоди для планети.

 

 

 

Список використаної літератури:

 

  1. Голіков А.М., Степаненко А.В. Вступ до економічної і соціальної географії.
  2. Кобернік С.Г, Р.Р. Коваленко „” Географія .Довідник – для абітурієнтів та школярів: Навчально – методичний посібник”. Кам’янець – Подільський: Абетка, 2003.- 532 с.
  3. Кузнєцов А. П. «економічна і соціальна географія світу»;
  4. Лавров С. Б., Гладкий Ю. Н. «Глобальна географія».
  5. Озерова Г.Н., Покішевский В.В. Географія світового процесу урбанізації. М., 2001.
  6. Перцик Е.Н. Города мира. География мировой урбанизации. Москва: Международные отношения, 1999. 384 с.
  7. Шищенко П.Г., Олійник Я.Б., „Географія. Навчальний посібник для старшокласників та абітурієнтів”. Київ: ”Знання” 2004р. – 455с.
  8. Naito A. Edo, the city that became Tokyo: an illustrated history.

Tokyo:  Kodansha International, Internet.

  1. Д.Таболкин „50  городов мира”. Х: „Фоліо” 2004.
  2. www.meta.ua- Інтернет ресурс
  3. І.М.Салій „Урбанізація в Україні”. К:” Наукова думка”. 2005. 295 с.
  4. Пивоваров Ю.Л ”Основы геоурбанистики”. М:Владос.2000. 232с.
  5. Штемпель Д. „ Население мира в 2000 г”.: Численность, рождаемость, продолжительность жизни. М., 1988.
  6. Справочник «Страны мира»,Х: Книжный клуб.2005 г.380с.

 

 

 

 

 

 

Додаток 1.

Рис. 1 Головні етапи урбанізації

 

 

 

Рис.2 Найбільші агломерації світу. Прогноз на 2015 рік.

 

 

Додаток 2. Розміщення мегалополісів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 3 . Найбільші агломерації світу за регіонами

 

Найбільші агломерації Європи

 

Місто

Населення

(2007р.)

Країна

1

Москва

13 200 000

Російська Федерація

2

Лондон

11 800 000

Великобританія

3

Париж

9 750 000

Франція

4

Ессен

6 050 000

Німеччина

5

Санкт-Петербург

5 550 000

Російська Федерація

6

Мадрид

5 050 000

Іспанія

7

Барселона

4 200 000

Іспанія

8

Берлін

4 200 000

Німеччина

9

Мілан

3 800 000

Італія

10

Афіни

3 450 000

Греція

11

Київ

3 350 000

Україна

12

Рим

3 300 000

Італія

13

Неаполь

3 000 000

Італія

14

Катовіце

2 850 000

Польща

15

Ліссабон

2 850 000

Португалія

16

Штутгарт

2 650 000

Німеччина

17

Бірмінгем

2 600 000

Велікобрітанія

18

Будапешт

2 550 000

Угорщина

19

Гамбург

2 550 000

Німеччина

20

Брюссель

2 500 000

Бельгія

21

Манчестер

2 500 000

Великобританія

22

Варшава

2 350 000

Польща

23

Бухарест

2 300 000

Руминія

24

Донецьк

2 150 000

Україна

25

Амстердам

2 100 000

Нідерланди

Найбільші агломерації Америки

Місто

Населення

(2007 р.)

Країна

 

1

Нью-Йорк

21 400 000

США

 

2

Мехіко

19 300 000

Мексика

 

3

Лос-Анджелес

16 600 000

США

 

4

Чікаго

9 300 000

США

 

5

Вашингтон

7 750 000

США

 

6

Сан-Франциско

7 150 000

США

 

7

Філадельфія

6 250 000

США

 

8

Бостон

5 900 000

США

 

9

Детройт

5 800 000

США

 

10

Даллас

5 400 000

США

 

11

Торонто

5 200 000

Канада

 

12

Хьюстон

4 800 000

США

 

13

Атланта

4 300 000

США

 

14

Майямі

4 000 000

США

 

15

Гвадалахара

3 900 000

Мексика

 

16

Сіетл

3 650 000

США

 

17

Монреаль

3 500 000

Канада

 

18

Монтеррей

3 500 000

Мексика

 

19

Фінікс

3 400 000

США

 

20

Міннеаполіс

3 050 000

США

 

21

Клінвленд

3 000 000

США

 

22

Сан-Дієго

2 900 000

США

 

23

Санто-Домінго

2 750 000

Домініканська Республіка

 

24

Денвер

2 700 000

США

 

25

Сент-Луїс

2 650 000

США

 

 

Найбільші агломерацій Азії

 

Місто

Населення

(2004 р.)

Країна

 

1

Токіо

34 500 000

Японія

 

2

Сеул

20 250 000

Корея Південна

 

3

Бомбей

18 950 000

Індія

 

4

Осака

17 900 000

Японія

 

5

Маніла

13 800 000

Філіппіни

 

6

Джакарта

13 400 000

Індонезія

 

7

Калькутта

13 200 000

Індія

 

8

Делі

12 250 000

Індія

 

9

Шанхай

11 800 000

Китай

 

10

Карачі

10 750 000

Пакістан

 

11

Стамбул

10 600 000

Турція

 

12

Тегеран

10 600 000

Іран

 

13

Дакка

9 800 000

Бангладеш

 

14

Пекін

8 500 000

Китай

 

15

Гонконг (Сянган)

7 350 000

Китай

 

16

Тайбэй

7 350 000

Тайвань

 

17

Бангкок

7 050 000

Таїланд

 

18

Хайдарабад

6 700 000

Індія

 

19

Мадрас

6 600 000

Індія

 

20

Чунцін

6 450 000

Китай

 

21

Лахор

5 850 000

Пакістан

 

22

Бангалор

5 500 000

Індія

 

23

Тяньцзінь

5 350 000

Китай

 

24

Нагоя

5 150 000

Японія

 

25

Багдад

4 950 000

Ірак

 

 

Найбільші агломерації Азії

 

Місто

Населення

(2007 р.)

Країна

26

Янгон (Рангун)

4 600 000

Мянма

27

Ухань

4 450 000

Китай

28

Гуаньчжоу (Кантон)

4 400 000

Китай

29

Харбін

4 400 000

Китай

30

Шеньян (Мукден)

4 350 000

Китай

31

Ер-Ріяд

4 250 000

Саудовская Аравія

32

Сайгон

4 200 000

Вєтнам

33

Ахмадабад

4 150 000

Індія

34

Пусан

3 950 000

Корея Південна

35

Пхеньян

3 550 000

Корея Північна

36

Ченду

3 500 000

Китай

37

Пуна

3 450 000

Індія

38

Анкаpа

3 350 000

Турція

39

Сінгапур

3 250 000

Сінгапур

40

Джідда

3 150 000

Саудівська Аравія

41

Чіттагон

3 050 000

Бангладеш

42

Сурабая

2 900 000

Індонезія

43

Цзінань

2 900 000

Китай

44

Банданг

2 900 000

Індонезія

45

Чанчунь

2 900 000

Китай

46

Нанкін

2 900 000

Китай

47

Далянь

2 800 000

Китай

48

Тель-Авів

2 800 000

Ізраїль

49

Тэгу

2 750 000

Корея Південна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Контактна інформація

Ліцей "УНІВЕРСУМ"
Україна, 03035, Київ, провулок  Політехнічний, 3-а
Тел/факс : (044) 236-1976
e-mail: universum95@ukr.net