Індекс постіндустріальності країни та методика його визначення

Рейтинг Користувача: / 6
НайгіршеНайкраще 

Науково-методична робота - Географія

Середа, 17 грудня 2014 11:32 Написав Administrator

Бобровський  М. В., учитель  географії, Кравченко  Юліан, 10 - В  клас

ВСТУП

Розвиток  суспільства  визначається, перш  за  все, розвитком  технологій. Першими  технологічними  новинками, які  дали  можливість  людству  прогресувати, були  примітивні  сільськогосподарські  знаряддя  праці.  Перехід  до  землеробства  сприяв  духовному  та  інтелектуальному  розвитку  людської  цивілізації. З  вдосконаленням  технологій  людство  переходило  на  вищі  етапи  розвитку. Винайдення  машинного  виробництва  дало  можливість  перейти  до  індустріального  рівня  розвитку. Зараз  людство  переходить  до  постіндустріального  рівня  розвитку. Таким  чином  прийнято  виділяти  аграрний, індустріальний  і  постіндустріальний  рівень  розвитку.  Кожний  рівень  має  свої  особливості  і  характеристики. Але  у  визначення  кількісних  особливостей  і  характеристик  з’явились  стереотипи, які  не  мають  нічого  спільного  з  об’єктивною  реальністю. Мова  йде  про  те, що  ми  звикли  визначати  постіндустріальність  як  переважання  сфери  послуг  у  структурі  ВВП  країни. Але  послуги  переважають  у  структурі  ВВП  у  переважній  більшості  країн  світу, в  тому  числі  і  у  тих, які  постіндустріальними  аж  ніяк  не  назвеш. Тому  для  визначення  постіндустріальності  потрібні  інші  підходи  і  критерії. Пошук  таких  підходів  і  критеріїв  і  став  головною  метою  нашого  дослідження. Дослідження  ґрунтується  на  аналізі  статистичної  інформації. Запропонована  методика  визначення  постіндустріального  рівня  розвитку. Складений  рейтинг  країн  за  індексом  постіндустріальності.

Актуальність  дослідження  полягає  у  пошуку  кількісних  характеристик  рівня  розвитку  суспільства, адже  тільки  кількісні  характеристики  дають  нам  об’єктивну  картину  процесу  або  явища. дана  робота  може  бути  використана  у  процесі  вивчення  проблем  світової  економіки.

РОЗДІЛ  2

ПОНЯТТЯ  ПРО  РІВЕНЬ  РОЗВИТКУ  СУСПІЛЬСТВА

Соціально-економічний  розвиток  суспільства — це природноісторичний  процес, унаслідок  якого  здійснюється  поступальний  рух  людства  від  менш розвинутих до більш  розвинутих  суспільних  форм. Але  у  представників економічної, соціологічної, історичної науки немає єдності у визначенні критеріїв періодизації розвитку суспільства, а, отже, й у виділенні основних етапів суспільного прогресу. Одним  із  критеріїв  виділення  етапів  історичного  розвитку  є  рівень індустріалізації  економіки. Відповідно  до нього виділяють такі етапи в історії розвитку  суспільного  виробництва: доіндустріальний (аграрний); індустріальний; постіндустріальний; неоіндустріальний. В основі  критерію — рівень розвитку продуктивних  сил, насамперед засобів  і  змісту  праці. Ручна праця характеризує  доіндустріальний  етап, машинна — індустріальну стадію, автоматизація  виробництва, інноваційний  тип  розвитку  виробничих  сил — постіндустріальний  етап. Неоіндустріальний  етап  називають  інформаційним суспільством  або  технотронною  ерою. Певною  мірою  такий  підхід  близький  до  стадійного. За  основу  виділення  стадій  Уолт  Ростоу  поклав рівень  технологічного  розвитку  суспільства. Він  виділяє п'ять  стадій.
Перша стадія. Традиційне  суспільство, у  якому  переважає  аграрна  праця  з використанням  примітивної  техніки. Низький  рівень  продуктивності  праці перешкоджає  нагромадженню  капіталу. Політична  й  економічна  влада належить  класу  великих  землевласників.
Друга стадія. Перехідне  суспільство, що забезпечує  умови  для  стадії «зрушення». Розвиток  підприємництва, зростання  продуктивності  праці, нагромадження  капіталу, хоча  і  з  низькою  нормою  нагромадження.
Третя стадія. Стадія  «зрушення» — епоха  промислової  революції, машинна праця, її  поділ  як  чинник  різкого  зростання  продуктивності  праці. Зростання  норми  нагромадження  до  10% .

Четверта стадія. Стадія  «зрілості»  або  індустріальне  суспільство. Створюється  велика  машинна  індустрія, розгортається  науково-технічна революція, швидкими  темпами  розвивається  урбанізація, на основі зростання продуктивності праці, фондовіддачі, зниження фондо-  і  матеріалоємності, підвищується  до  20%  норма  нагромадження  капіталу.
П'ята стадія. Стадія  масового  споживання, у якій  провідним  сектором економіки  виступають  галузі, що працюють для людини. Швидкими темпами розвивається  сфера  послуг, питома  вага  якої  переважає  над  сферою виробництва.
Сучасне  постіндустріальне  суспільство  еволюціонує  від  держави добробуту, у якому здійснюється  значна  роль  державних  інститутів, у  суспільство добробуту, коли держава вже поступається провідною роллю  громадянському  суспільству, що розвивається на основі асоціативності, зняття протиріч  між власниками  і  працівниками, поглиблення  процесу  соціалізації  власності, результату  праці. Чи  не  йдеться про ідеал, сформульований  Карлом  Марксом: «Вільний  розвиток  кожного  є  умовою  вільного  розвитку всіх», що втілиться в життя за епохи «позитивного гуманізму»? Згадавши про класика марксизму, буде несправедливим не зазначити про формаційний підхід, що домінував у радянському суспільствознавстві. Карл Маркс виділяв три формації:

Перша — первинна (архаїчна) — первісне суспільство, азіатський спосіб виробництва, залежність людини від природних чинників.

Друга — вторинна формація з пануванням приватної власності, речової залежності людини, коли людина — засіб, а не мета виробництва.

Третя — третинна комуністична формація, коли «царство необхідності» поступається місцем «царству волі», у якому метою виробництва стає людина. Гармонічне суспільство, де усунуті всі форми соціальної нерівності.

Карл  Маркс виділяв п'ять способів виробництва, поклавши за основу вирішальну роль матеріального виробництва: первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний, комуністичний. Зміна способів виробництва здійснюється за Марксом на основі  протиріччя  між продуктивними  силами  і  виробничими  відносинами  внаслідок  соціальних революцій. Соціальні  революції  розглядалися  як  локомотив  історії. Приватна власність, соціальне  гноблення  трудящих, протилежність  класових  інтересів неминуче  призводить  до  посилення  классового  антагонізму та  революцій.
Сучасна цивілізація — вищий етап розвитку людського  суспільства, у якому відбуваються корінні якісні зміни в усіх сферах громадського життя. Домінуючу  роль  тут  відіграють,  на відміну від нижчих рівнів,  не  природні, а створені  людьми  засоби  виробництва. Засоби  виробництва  революціонують усю сукупність  соціально-економічних відносин, прискорюючи  еволюційний процес. Еволюцію  цивілізаційна  теорія  розглядає  як  об'єктивний  процес, що породжує  зрештою  цивілізацію. Суб'єктивні  спроби  змінити  хід еволюційного  розвитку  шляхом  революцій, задуманих  інтелектуалами  в затишку  кабінетів (такі спроби Нобелівський лауреат Фрідріх Хайєк називає згубною  самовпевненістю), робить  еволюцію  цивілізації  неможливою. Фрідріх  Хайєк  зазначає, що «цивілізація  не  тільки  продукт  еволюції, цивілізація — це процес; установлюючи  систему  загальних  правил  та індивідуальних  свобод, вона робить  можливим  продовження  свого  розвитку. Люди  не  можуть  керувати  цивілізацією...».
Історичний досвід показує, що внаслідок помилкової  інтерпретації високих  ідей, штучного  конструювання  суспільних  моделей, що  суперечать еволюції, перенесення  їх  до практичної  площини, коли  до  соціального експерименту  залучають  сотні  мільйонів  людей, суспільство  потрапляє  у безвихідь. У  такому  випадку  воно   двічі  оплачує  порушений  хід  еволюції: тоді, коли  йде  від  нього, і  тоді, коли  повертається. Соціальна  революція найчастіше  призводить  до  руйнування  виробничих  потужностей, деформації економічних  відносин, протистояння  класів  та  соціальних  груп. Усе разом занурює  суспільство  в  смугу  безупинної  кризи. Тим часом розвиток економічно  передових  країн, починаючи  з  30-х р. XX ст., наочно  демонструє переваги  еволюційного  розвитку, поступового  здійснення  ринкових  реформ, у тому числі й відносин  власності. Обмеження  прав  власності  великих власників  у західних  країнах  здійснювалося  в основному  не  методом націоналізації  і  конфіскації, а шляхом  їхнього  перетворення в часткових власників у ході  розширення  прав  управління  та  контролю  над виробництвом  трудових  колективів, підвищення  частки  акцій, що знаходяться  у  власності  найманих  робітників. Цьому  ж  сприяло  і розширення  економічних  функцій  держави. Такі  процеси  дістали  на  Заході назву  функціональної  соціалізації.
Цивілізаційна  теорія  стверджує  пріоритет  загальнолюдських  цінностей над  класовими. Об'єктивною  основою  процессу  розмивання  чинників, що утворюють  класи, виступає  технологічна  революція, яка  у постіндустріальних  країнах  спричинила  формування  нової  соціальної структури. Цивілізаційна  теорія  далі  характеризується  усвідомленням цілісності  та  взаємозалежності  сучасного  світу. Глобалізація  проблем, які поставили  людство  на  рівень  виживання, інтенсифікація  економічних, політичних, культурних  зв'язків  між  народами, сприяє добору найефективніших  форм  власності, механізмів  господарювання, формуванню єдиної  планетарної  цивілізації. Найуніверсальнішими  формами  життя суспільства, що збереглися в процесі  «природного добору», залишаються: приватне  володіння  чинниками  виробництва є  їхнє  колективне використання, ринковий  механізм  саморегулювання  суспільного  виробництва  з  державним  за  необхідності  підстроюванням, мотиваційні стимули  трудової  діяльності  і  т.ін.

РОЗДІЛ 2

МЕТОДОЛОГІЧНІ  ПРОБЛЕМИ  КІЛЬКІСНОГО  ВИМІРУ  РІВНЯ  ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОСТІ

Термін   «постіндустриалізм»  було  уведено  у  наукові  кола  на  початку   XX  ст  науковцем  А. Кумарасвамі, який  спеціалізувався  на доіндустріальному  розвитку  азійських  країн. В сучасному   значенні  цей термін  вперше  був  використаний  в  кінці  1950-х  років, а широке  визнання  концепція  постіндустріального  суспільства  отримала   у  результаті  робіт професора  Гарвардского  університету  Деніела  Белла, зокрема, після  виходу  у  1973 р. його  книги  «Наступне  постіндустріальне  суспільство».  Також проблеми  трансформації  суспільства  під  впливом  технологічного  прогресу досліджували  О. Тоффлер, П. Друкер, Дж. Гелбрейт, Зб. Бжезинський, В.Л. Іноземцев та ін.

Основними засобами виробництва в постіндустріальному суспільстві є автоматизована  техніка (роботи, комп'ютери)  і  знання, а  головними предметами - інформація та знання. Провідний  сектор економіки - це сфера послуг, що займається обробкою інформації  і створенням  нових знань. Головними  чинниками  економічного  розвитку є застосування  наукомістких технологій, впровадження  наукових  досягнень, підвищення  освіти працівників. Праця  стає  все  більш  інтелектуальною, а головним мотивом до неї  вже буде не високий  дохід, а можливість творчої   самореалізації, так як всі матеріальні потреби людини дозволяє задовольнити  одержуваний рівень доходу. Основну соціальну групу в постіндустріальному суспільстві  складають службовці, які займаються інтелектуальною працею не тільки в сфері послуг, а і в сільському  господарстві, в промисловості, рівень технічної оснащеності та технологічного розвитку  яких  вимагає  від  працівника  вищої  освіти.

Отже, в  літературних  джерелах  досить  докладно  описана  суть  постіндустріального  суспільства. Ми  всі  уявляємо, що  це  таке. Але  це  все  словесна  характеристика. Об’єктивною  може  бути  тільки  характеристика  кількісна. Тобто  ми  маємо  знайти  якісь  кількісні  критерії, які  дадуть  нам  показник  постіндустріальності. Адже  чинник  переважання  в  структурі  ВВП  сфери  послуг  вже  не  діє. Переважна  більшість  країн  світу  мають  саме  таку  структуру    ВВП.

Візьмемо  для  прикладу  структуру  ВВП  декількох  країн:

(Дані  сайту www. cia.gov)

З  таблиці  видно, що  за  винятком  Алжиру  і  Анголи, у  рещти  країн  переважають  послуги  в  структурі  ВВП. Але  до  постіндустріальних  країн  з  даного  списку  ми  можемо  віднести  тільки  Австрію  та  Австралію. Отже  зрозуміло, що  старі  стереотипні  критерії  визначення  країни  з  постіндустріальним  рівнем  розвитку  суспільства  вже  не  діють. Потрібні  нові  підходи. Тобто  крім  частки  послуг  потрібно  користуватись  і  іншими  критеріями. Ми  пропонуємо  використовувати  такі:

• індекс  розвитку  людського  потенціалу;
• показник  ВВП  на  одну  особу;
• показник  людського  та  соціального  капіталу;
• індекс  замученості  до  світової  торгівлі;
• індекс  розвитку  технологій;
• індекс  рівня  освіченості;
• індекс  інновацій.

На  основі  використання  даних  показників  ми  можемо  зробити  об’єктивні  висновки  про  індустріальність  тієї  чи  іншої  країни.

РОЗДІЛ  3

МЕТОДИЧНІ  ОСОБЛИВОСТІ  ВИЗНАЧЕННЯ  ІНДЕКСУ  ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОСТІ

Для  визначення  індексу  постіндустріальності  ми  застосували  інтегральний  рейтинг  за  названими  критеріями. Ці  критерії  брались, виходячи  з  визначення  постіндустріальності.

Індекс людського розвитку (Human Development Index) - це комбінований показник, що характеризує розвиток людини в країнах і регіонах світу, який складається Програмою  розвитку  Організації Об'єднаних Націй (ПРООН) і використовується в рамках спеціальної серії доповідей ООН про розвиток людини. Згідно з новим Індексом людського розвитку (ІЛР), Норвегія  визнана  найбільш  благополучною  країною в світі. У  п'ятірку  найбільш  благополучних країн увійшли також Австралія, Швейцарія, Нідерланди та Сполучені Штати.  При розрахунку  ІРЛП враховуються три показники:

• Очікувана тривалість життя — оцінює довголіття.
• Рівень грамотності населення країни (середня кількість років, яка потребується на навчання)очікувана тривалість навчання.
• Рівень життя, оцінений через ВНД на душу населення за паритетом купівельної спроможності (ПКС) в доларах США.

Швейцарія очолила рейтинг країн світу за Індексом розвитку людського капіталу 2013 (Human Capital Index 2013), який опублікований аналітичною групою Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ) у співпраці з Гарвардським університетом (Harvard University) і міжнародною  консалтинговою  компанією Mercer  Human  Resource  Consulting. Індекс розвитку людського капіталу в країнах світу складено вперше і охоплює 122  економіки. При його підготовці використовується комбінація даних із загальнодоступних джерел та інформації від міжнародних організацій та експертів в галузі розвитку. Що міститься в доповіді межстрановой аналіз чинників розвитку людського капіталу дає інформацію для порівнянь і містить докладні профілі кожної з 122 економік, включаючи деталізацію підсумкового положення в рейтингу, а також представляють собою керівництво по ключових переваг і недоліків.При визначенні успіхів тієї чи іншої країни у розвитку людського капіталу враховувалися  понад  50 показників, об'єднаних  у  чотири  основні  групи:

1. Освіта (вища, середня, початкова) і професійна підготовка.

2. Здоров'я, фізичне і психологічне благополуччя.

3. Працевлаштування та зайнятість.

4. Інфраструктура, правовий захист, соціальна мобільність.

Колись  виховання, освіта  і  фундаментальна  наука  вважалися  витратним тягарем для  економіки. Потім  розуміння  їх  важливості  як чинників  розвитку економіки  і суспільства змінилося. І освіта, і наука, і ментальність як складові людського  капіталу, і сам ЧК в цілому, стали головним  чинником   росту і розвитку  сучасної  економіки, розвитку  суспільства  і  підвищення  якості життя.

Індекс залученості країн  світу у  міжнародну  торгівлю (The  Global Enabling  Trade  Index) - глобальне  дослідження і супроводжуючий  його рейтинг країн світу за рівнем їх залучення в міжнародну торгівлю за версією Всесвітнього  економічного  форуму (World  Economic  Forum).Дослідження залучення  країн  у міжнародну торгівлю вимірює ефективність роботи різних установ та політику держав у сфері ведення  міжнародної  торгівлі та розвитку економічного співробітництва. Публікація доповідей була розпочата  у  2008 році в рамках Програми з залученості у  міжнародну торгівлю. Дослідження публікується  кожні  два  роки  і  оцінює  здатність  економік  стимулювати торгівлю, а також приділяє  увагу  тим  областям, в яких  особливо  необхідні заходи  щодо  поліпшення  ситуації. В  рамках  поточного  дослідження аналітична  группа  ВЕФ  склала  рейтинг  132 держав  на основі  аналізу чотирьох  основних  показників  відкритості  їхніх  економік  для  міжнародної торгівлі: доступ до внутрішнього ринку, адміністративне  управління  на кордонах, діловий  клімат, а також транспортна та комунікаційна інфраструктура. При підрахунку  індексу  використовуються  статистичн і дані міжнародних  організацій. Детальний  опис  методики  дослідження  залученості країн в міжнародну торгівлю і показників, на які звертають особливу увагу експерти ВЕФ, можна знайти на сайті проекту: http: //www.weforum.org/getr.

Індекс розвитку інформаційно-комунікаційних технологій в країнах світу (ICT Development Index). Розрахований за методикою Міжнародного союзу електрозв'язку. Міжнародна  спілка  електрозв'язку (International Telecommunication  Union, ITU), спеціалізований  підрозділ  ООН  в  галузі інформаційно-комунікаційних  технологій (ІКТ), опублікував  Індекс  розвитку ІКТ в країнах світу 2014 року «Вимірювання інформаційного суспільства 2014» (Measuring the Information Society 2014), що містить рейтинг розвитку 166 країн у сфері ІКТ. Данія домоглася найбільш серйозних успіхів в галузі розвитку ІКТ.

Індекс рівня освіти в країнах світу (Education Index) - комбінований показник Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй (ПРООН), що розраховується як індекс грамотності дорослого населення та індекс сукупної частки учнів, які здобувають освіту. Індекс  вимірює  досягнення  країни з точки зору досягнутого  рівня  освіти  її населення  за  двома  основними  показниками:

1. Індекс грамотності дорослого населення (2/3 ваги).

2. Індекс сукупної частки учнів, які отримують початкова, середня і вища освіти (1/3 ваги).

Глобальний  індекс  інновацій (The  Global  Innovation  Index) - глобальне дослідження і супроводжуючий його рейтинг країн світу за показником розвитку інновацій за версією міжнародної бізнес-школи INSEAD.

Міжнародна бізнес-школа INSEAD, Корнельський університет (Cornell University), і Всесвітня організація інтелектуальної власності (World Intellectual Property Organization, WIPO) представили  аналітичну  доповідь  «Глобальний індекс інновацій 2014» (Global Innovation Index 2014). Дослідження проводиться з 2007 року і на даний момент представляє найбільш повний комплекс показників інноваційного розвитку по різних країнах світу. У 2014 році дослідження охоплює 143 країни, які в сукупності виробляють 99,5% світового ВВП і в яких проживає 95% населення планети. Глобальний індекс інновацій складений з 80 різних змінних, які детально характеризують інноваційний розвиток країн світу, що знаходяться на різних рівнях економічного розвитку. Автори дослідження вважають, що успішність економіки пов'язана, як з наявністю інноваційного потенціалу, так і умов для його втілення. Тому Індекс розраховується як зважена сума оцінок двох груп показників:

1. Наявні ресурси і умови для проведення інновацій (Innovation Input).

2. Досягнуті практичні результати здійснення інновацій (Innovation Output).

Таким чином, підсумковий Індекс являє собою співвідношення витрат і ефекту, що дозволяє об'єктивно оцінити ефективність зусиль з розвитку інновацій в тій чи іншій країні.

РОЗДІЛ  4

РЕЙТИНГ  КРАЇН  ЗА  ІНДЕКСОМ  ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОСТІ

В  ході  проведення  дослідження  нами  був  розроблений  інтегральний  індекс   постіндустріальності  країн. Даний  індекс  по  суті  є  середнім  арифметичним  місця  країни  за  кожним  критерієм. так  методика  обрахування  індексу  пов’язана  з  різними  вимірами  критеріїв. Індекс  є  інтегральним, отже  можна  додавати  інші  критерії. які, на  нашу  думку, визначають  рівень  постіндустріального  розвитку  суспільства. Чим  менший  числовий  показник  індексу, тим  вищий  рівень  постіндустріальності.

За  результатами  рейтингування   найвищий  рівень  постіндустріальності  мають  Данія, Нідерланди, Швейцарія. В   кінці  списку  знаходяться  Афганістан, Демократична  республіка  Конго, Центрально-Африканська  республіка. Україна  має  78  рейтинг. Для  рейтингу  взято  185  країн. по  іншим  країнам  відсутні  достовірні  дані.

Нижче  пропонується  рейтинг  рівня  постіндустріальності  країн.

ВИСНОВКИ

Людська  цивілізація  за  час  свого  розвитку  пройшла  значний  шлях  у  вдосконаленні  свого  існування, забезпечення  суспільного  прогресу. На  сучасному  етапі  людство  увійшло  у  фазу  постіндустріального  розвитку, який  характеризується  не  тільки  змінами  у  розвитку  продуктивних  сил, але  й  передбачає  зміну  у  відносинах  між  людьми, інтелектуалізацію  праці, наявність  розвинутого  громадянського  суспільства. Тобто  постіндустріальне  суспільство  наразі  найдосконаліше. Але  існує  проблема  у  кількісному  вимірі  рівня  постіндустріальності, бо  тільки  кількісний  вимір  якогось  процесу  чи  явища  може  бути  об’єктивним.

В   нашому  дослідженні  ми  намагались  підійти  до  розв’язання  цієї  проблеми, запропонувавши  використання  інтегрального   індексу  постіндустріальності. Даний  індекс  включає  ряд  показників  розвитку  суспільства, за  якими  можна  визначити  постіндустріальність.  На  основі  індексу  нами  був  складений  рейтинг  країн  за  індексом  постіндустріальності.

В  результаті  проведеного  дослідження  ми  можемо  зробити  такі  висновки:

1. Постіндустріальність – це, у  першу  чергу, не  тільки  стан  економіки, але  й  стан  всього  суспільства.
2. На  сучасному  етапі  стали  синонімічними  терміни  постіндустріальність  і  розвинутість.
3. Існує  проблема  кількісного  виміру  рівня  постіндустріальності.
4. За  результатами  рейтингування  нами  визначено  рівень  постіндустріальності  країн.