Науково-методична робота - Географія
Середа, 17 грудня 2014 11:12
Бобровський М. В., учитель географії, Сакішева Алія, 10-В клас
ВСТУП
Арктика та Північний Льодовитий океан довгий час залишались як не дуже потрібна територія. Безперечно, існував Північний морський шлях, для Радянського союзу чисто іміджевий проект, який економічно був нерентабельний. Було добування кам’яного вугілля на Шпіцбергені, яке до початку ХХІ ст стало непотрібне. Були військові бази арктичних держав. були наукові дослідження. Але в цілому Арктику не розглядали як регіон, який можна успішно розвивати економічно.
Все змінилось з кінця ХХ ст, коли стало ясно, що глобальне потепління – доконаний факт, що воно продовжиться ще як мінімум десятки років, що крига Північного Льодовитого океану розтане. Стало ясно, що океан і весь арктичний басейн стане в найближчому майбутньому доступним для економічного освоєння і розвитку. І таке освоєння має всі шанси стати економічно рентабельним. Наразі всі країни Арктичного басейну висловлюють свої претензії на частину Арктики, наводячи необхідну для цього аргументацію.
Метою даної роботи є дослідження зростання природно – ресурсного потенціалу Арктики під впливом глобального потепління, розгляд геополітичних аспектів та територіальних претензій країн на Арктику, а також вмотивованість цих претензій. Актуальність роботи визначається досліджуваним об’єктом, значення якого у глобальній економіці і політиці все більше зростає. В ході роботи ми проаналізували ряд наукових публікацій, статистичну інформацію по клімату, геологічну будову досліджуваного об’єкту. Частково використано метод моделювання.
Матеріали роботи можна використати тим, хто цікавиться проблемами глобальної політики, глобальним потеплінням та його впливом на довкілля, природно-ресурсним потенціалом території. Матеріали дослідження можна використати на уроках суспільної географії світу.
РОЗДІЛ 1.
ФІЗИКО – ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА АРКТИКИ
Північний Льодовитий океан прийнято ділити на три великі акваторії: Арктичний басейн, що включає глибоководну центральну частину океану; Північно-Європейський басейн, що включає материковий схил Баренцового моря до 80-ї паралелі на відрізку між Шпіцбергеном і Гренландією; Канадський басейн, що включає акваторію проток Канадського архіпелагу, Гудзонової затоки і моря Баффіна. Основна частина Північного Льодовитого океану — Арктичний басейн. Більше половини басейну займає шельф. За назвами окраїнних арктичних морів він ділиться на Баренцевоморський, Карський, Лаптєвський і Східно-Сибірсько-Чукотський (значна частина примикає до берегів Північної Америки).
Арктичний басейн - дуже специфічний об'єкт для математичного моделювання загальної циркуляції через низку важливих відмінностей від решти Світового океану. По-перше, майже повсюдно та постійно покритий кригою. По-друге, значну частину океану займають мілководні окраїнні моря, а дно в його глибоководнішій частині порізано високими підводними хребтами.
Материковий схил Арктичного бассейну розчленований великими широкими підводними каньйонами. Конуси виносу каламутних потоків формують акумулятивний шельф — материкове підніжжя. Великий конус виносу утворює підводний каньйон Маккензі в південній частині Канадської улоговини. Абісальна частина Арктичного басейну зайнята серединно-океанічним хребтом Гаккеля і ложем океану. Хребет Гаккеля починається від долини Лєни, далі простягається паралельно Євразійській підводній околиці і примикає до материкового схилу в морі Лаптєвих. Від підводної окраїни північної Гренландії до материкового схилу моря Лаптєвих простягається хребет Ломоносова — монолітна гірська споруда у вигляді суцільного валу. Під хребтом Ломоносова, як припускають, залягає земна кора континентального типу. Від підводної околиці Східно-Сибірського моря на північ від острова Врангеля до острова Елсмір в Канадському архіпелазі простягається хребет Менделєєва. Він має брилову структуру і складений породами, типовими для океанічної кори. У Арктичному басейні також розташовуються два окраїнних плато — Єрмак на північ від Шпіцбергена і Чукотське на північ від Чукотського моря. Обидва вони утворені земною корою материкового типу.
Донні відклади Арктичного басейну виключно теригенного походження. Переважають осади тонкого механічного складу. На півдні Баренцового моря і в прибережній смузі Білого та Карського морів широко представлені піщані відклади. Поширені залізно-марганцеві конкреції, але переважно на шельфі Баренцового і Карського морів. Потужність донних відкладень в Північному Льодовитому океані досягає 2-4 км, що пояснюється широким поширенням плоских абісальних рівнин. Велика потужність донних відкладень визначається високою кількістю осадового матеріалу, що надходить в океан і становить щорічно близько 2 мільярдів тонн або близько 8 % від загальної кількості, що надходить у Світовий океан.
Якщо розглядати геологічну будову Північного Льодовитого океану, то найбільшу увагу привертає хребет Ломоносова. Це пояснюється тим, що хребет складається з континентального типу земної кори, а, отже, є природним продовженням материка, тобто природним продовженням території якоїсь країни. Хребет розташований посередині океану і проходить майже через Північний полюс. І якщо, наприклад, якась країна доведе, що хребет Ломоносова є продовженням її території, то ця країна може претендувати на більшу частину території Арктики. Судячи з об’ємного малюнка на перший погляд важко визначити приналежність хребта до якогось материка. Але хребет з’єднує шельфові зони, які знаходяться біля Євразії і Північної Америки. Шельф, і це добре відомо, це частина Світового океану, а не материка. Тому приналежність хребта потрібно визначати в залежності від відстані до берегової лінії материка. А відстань від краю хребта до Гренландії і Північної Америки значно менша, ніж відстань до Євразійського берега. Гренландія, у свою чергу, є частиною Канадського кристалічного щита. Тому з упевненістю можна говорити, що хребет Ломоносова є природнім продовженням Канадського щита.
Клімат Північного Льодовитого океану визначається передусім його полярним географічним положенням. Існування величезних мас льоду посилює суворість клімату, обумовлену , насамперед, недостатньою кількістю тепла, одержуваного від Сонця полярними регіонами. Головною особливістю радіаційного режиму арктичної зони є те, що протягом полярної ночі надходження сонячної радіації не відбувається, в результаті протягом 50-150 діб відбувається безперервне охолодження підстилаючої поверхні. Влітку ж, внаслідок тривалого полярного дня, кількість тепла, що надходить за рахунок сонячної радіації, досить велика. Річна величина радіаційного балансу на берегах і островах позитивна і становить від 2 до 12-15 ккал/см, а в центральних районах океану негативна і становить близько 3 ккал/см.
У зимовий період (тривалістю понад 6,5 місяців) над океаном розташовується стійка область високого тиску (Арктичний антициклон), центр якого зміщений відносно полюса в бік Гренландії. Холодні сухі маси арктичного повітря в зимовий час проникають всередину оточуючих океан материків аж до субтропічного кліматичного поясу і викликають різке зниження температури повітря. Влітку (червень — вересень) формується область порівняно низького тиску, викликана річним підвищенням температури, а також в результаті інтенсивної циклонічної діяльності на зміщаному майже до самого полюсу арктичному фронті. В цей час сюди приходить тепло з півдня за рахунок проникаючого в полярну зону повітря помірних широт і за рахунок річкових вод.Основна масса тепла надходить у Північний Льодовитий океан з Атлантики з теплою Північно-Атлантичною течією. На підходах до океану атлантичні води віддають в атмосферу понад 70 % тепла. Це створює значний вплив на динаміку повітряних асс. Величезна тепловіддача, що надходить в Північний Льодовитий океан з атлантичних вод є потужним збудником атмосферних процесів над значною акваторією океану. Гренландський антициклон, стійкий протягом усього року, також істотно впливає на місцеву атмосферну циркуляцію. Він сприяє утворенню вітрів, котрі за своїм напрямом підсилюють ефект скидання вод з Північного Льодовитого в Атлантичний океан.
РОЗДІЛ 2.
ВПЛИВ ГЛОБАЛЬНОГО ПОТЕПЛІННЯ НА ПРИРОДНІ УМОВИ АРКТИКИ
Глобальне потепління - процес поступового зростання середньої річної температури поверхневого шару атмосфери Землі і Світового океану, внаслідок всіляких причин (збільшення концентрації парникових газів в атмосфері Землі, зміна сонячної або вулканічної активності і т.д.). Дуже часто як синонім глобального потепління вживають словосполучення «парниковий ефект», але між цими поняттями є невелика різниця. Парниковий ефект - це збільшення середньої річної температури поверхневого шару атмосфери Землі і Світового океану внаслідок зростання в атмосфері Землі концентрацій парникових газів (вуглекислий газ, метан, водяна пара і т.д.). Ці гази виконують роль плівки або скла теплиці (парника), вони вільно пропускають сонячні промені до поверхні Землі і затримують тепло, яка покидає атмосферу планети.
Палеонтологічні дані свідчать про те, що клімат Землі не був постійним. Теплі періоди, змінювалися холодними льодовиковими. В теплі періоди середньорічна температура Арктичних широт піднімалася до +7… +13 ° С, а температура найхолоднішого місяця - січня становила +4…+6°, тобто кліматичні умови в Арктиці мало відрізнялися від клімату сучасного Криму. На зміну теплим періодам рано чи пізно приходили похолодання. В цілому за останні сто років середня температура поверхневого шару атмосфери підвищилася на 0,3…0,8 ° С, площа снігового покриву в північній півкулі зменшилась на 8%.
Різке скорочення площі арктичних морських льодів в літній період є, мабуть, найяскравішою ілюстрацією регіональних змін клімату в останні десятиліття. Стрімке (більш ніж на 10% в десятиліття) зменшення площі морських льодів влітку має величезне значення для розробки природних ресурсів, морської навігації та екології Арктики. Танення морського льоду в зимовий період відбувається менш швидкими темпами, але призводить до більш значних змін турбулентних потоків тепла з океану в атмосферу, прискореному потеплінню над Північним Льодовитим океаном і, як показують останні дослідження, впливає на погоду, зокрема, призводячи до частіших і тривалих аномальних холодних режимів.
Процеси, що відбуваються в Арктиці, можуть зробити помітний вплив на глобальні зміни. Це, наприклад, динаміка та оптичні властивості снігу і льоду, вічна мерзлота і т.д. Оцінка ролі Арктики у формуванні глобальних змін має враховувати взаємодію таких чинників: глобальний цикл діоксиду вуглецю, гідрологічний режим, вічну мерзлоту, сніговий покрив і льодовики, прибережні процеси, циркуляцію океану і структуру донних вод, динаміку, тепловий баланс і склад атмосфери.
Арктику невипадково називають «кухнею погоди» - цей регіон дійсно відіграє важливу роль в процесах формування та зміни клімату Землі. В Арктиці утворюються прісн і води (у вигляді льоду і арктичної поверхневої водної маси), які потім надходять в Північну Атлантику. Ці води впливають на циркуляцію водних мас не тільки в Атлантиці, а й на всій планеті. Більше того, крижаний покрив Арктики сприяє охолодженню всього земного клімату, а Північний Льодовитий океан відіграє роль найважливішого природного теплообмінника, поглинаючи сонячну енергію влітку і вивільняючи її взимку. Моря Арктичного регіону майже повсюдно і постійно покриті льодом. При цьому потоки тепла, вологи і імпульсу з атмосфери в океан значною мірою визначаються станом морського льоду: його товщиною, згуртованістю і т. д. Аналіз зміни теплового режиму морів Арктичного регіону дозволив виявити їх реакцію на глобальну зміну клімату. Середнє по всій глибині океану потепління склало близько 1,5 ° С, що менше, ніж в цілому по Північному півкулі. Це викликано тим, що верхній шар океану виявився дуже опрісненим через танення льоду і збільшення річкового стоку. Тепліша, прісна і, стало бути, менш щільна вода, накопичуючись у верхньому шарі, перешкоджає проникненню тепла в нижні шари. Танення морського льоду через потепління виявилося настільки сильним, що його площа в літні місяці зменшилася б на 80%. Порушення вертикальної конвекції океанічних вод (найбільше потепління у верхньому шарі) викликає перебудову всієї циркуляції океану. Такі зміни кліматичного режиму неминуче матимуть наслідки не тільки безпосередньо в акваторії, але і в прибережних областях. В цілому можна сказати, що клімат Арктичного басейну стане більш теплим і вологим, різко посиляться штормові вітри, а в самому океані скоротиться площа льодів, влітку майже до нуля.
РОЗДІЛ 3.
ПРИРОДНО – РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ АРКТИКИ
Крига в Арктиці тане все швидше, влітку морські маршрути, що скорочують шлях між Європою, Далеким Сходом і Північною Америкою на тисячі кілометрів, стають придатними для судноплавства без використання криголамів. Збільшуються шанси на те, що в найближче 10-річчя незважаючи на всі складнощі, які очікують в цих незатишних краях, стане можливим доступ до ще недоторканих покладів нафти, газу, золота та інших, що знаходяться в шельфових зонах на дні морів. Тому арктичні держави ведуть палкі суперечки про точне проведення меж своїх економічних зон, і ключовим елементом є тут хребет Ломоносова. Той, кому вдасться переконати Комісію ООН з кордонів континентального шельфу, отримає у виключне користування суттєвий шматок Арктики.
У центральній частині океану розвідка не проводилась взагалі, про запаси вуглеводнів там невідомо нічого, крім дуже приблизних оцінок. За розрахунками Геологічної служби США (USGS) нерозвідані ресурси в районі хребта Ломоносова становлять близько 300 мільйонів тонн нафти. Доступність цих ресурсів під великим питанням. Адже глибини в цих районах складають від тисячі до чотирьох тисяч метрів, а відстань до найближчої інфраструктури вимірюється тисячами кілометрів. Умови видобутку сировини вкрай складні. За найскромнішими підрахунками, запаси тут складають близько 87 млрд барелів «прекрасною, легкої» нафти. Як вважають експерти, це перевершує обсяги сировини в Мексиканській затоці і на арктичному шельфі Канади та Алясці. Що стосується газу, то його запаси на арктичному шельфі оцінюються понад 80 трлн кубометрів. Правда, деякі альтернативні дослідження показують, що запаси вуглеводнів в Арктиці можуть бути істотно нижчі, ніж заявлялося раніше. Крім того, видобуток в північних широтах сполучений з величезною кількістю технічних складнощів. Потрібні метеорологічні станції і можливість відстежувати рух льодовиків з космосу, потрібно обладнання для буріння і продумані шляхи транспортування. Все це вимагає колосальних грошових вкладень. І наскільки будуть окупатися - ще велике питання. Але у зв’язку з вичерпанням доступних джерел нафти, можна прогнозувати, що у майбутньому видобування корисних копалин в Арктиці буде економічно доцільним.
Слабкість арктичних ресурсів у тому, що вони знаходяться далеко від потенційних споживачів І ті воліють купувати вуглеводні ближче. Так, свого часу газові розробки на багатообіцяючому Штокманівському родовищі (Росія) були згорнуті, бо на видобутий тут газ ні в Європі, ні в США не знайшлося покупців через «сланцеву революцію».
А от інтенсифікація руху суден Північним морським шляхом є досить перспективним напрямком. Цей шлях може стати економічно рентабельним, коли крига арктичних морів розтане. Не дивно, що США і Канаду категорично не влаштовує вирішальна роль Росії на цій морській ділянці. Вони наполягають на тому, щоб зробити Північний морський шлях міжнародним комерційним маршрутом і відмовитися від супроводу російськими лоцманами та криголамами. Сенс цих домагань зрозумілий - в умовах розвитку видобутку вуглеводнів транспортне питання стане одним з ключових. Крім арктичних країн на північний морський шлях претендує також Китай. Знову ж таки, все визначається проведенням меж виключних економічних зон арктичних країн.
РОЗДІЛ 4
ГЕОПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ АРКТИЧНОГО БАСЕЙНУ
Сьогодні Арктика стала територією, де зіштовхуються політичні та економічні інтереси багатьох розвинених країн. Протиріччя переслідуваних цілей різними (в першу чергу приарктичними) державами в Арктиці можуть призвести до зростання міжнародної напруженості в цілому і ймовірності виникнення міжнародних конфліктів.
У даний час у відносинах приарктичних держав все більш гостро починають проявлятися проблеми, пов'язані з розмежуванням арктичних територій. Відповідно до норм міжнародного права протяжність континентального шельфу держав, що мають морські кордони, становить 200 морських миль від узбережжя (т. зв. економічна зона). Водночас Конвенція ООН з морського права передбачає можливість того, що в разі, якщо яка-небудь країна зможе довести, що шельф Північного Льодовитого океану є продовженням її континентальної платформи, дана частина арктичного шельфу буде визнана її власністю. Хоча найбільш гостро точаться дискусії не за шельф, а за хребет Ломоносова. На сьогоднішній день питання і проблеми Арктики намагається вирішити так звана Арктична рада, постійно діючий орган, до якого входять шість асоціацій корінних народностей Півночі, а також Канада, Данія, Норвегія, Швеція, Росія, США, Ісландія і Фінляндія. Фінляндія, Швеція і Данія готові надати статус постійного спостерігача в раді Євросоюзу, який, поряд з Китаєм, вже володіє статусом тимчасового спостерігача. Ісландія та країни Скандинавського півострова в свою чергу готові прийняти на постійній основі і Китай.
Росія. Опоненти Росії загрожують створити нову організацію, куди зможуть увійти всі бажаючі і перетворити Арктику в «загальнолюдське надбання». Саме такий статус сьогодні має Антарктида. Такий результат переговорів буде вкрай невигідний для Москви, у якої є величезні плани щодо арктичних родовищ газу та нафти. І збільшена активність Росії в Арктиці (експедиція «Арктика-2007» в район Північного полюса і похід туди в 2010 р дослідного судна «Академік Федоров» та атомного криголаму «Ямал») викликала бурхливу негативну реакцію на Заході. Адже їх основним завданням саме і був збір матеріалів для обґрунтування права Росії на розширення своєї економічної зони у Північному Льодовитому океані. У російській заявці до Комісії ООН із зовнішніх меж континентального шельфу підводний хребет Ломоносова, що проходить під вічними льодами Північного полюсу, запропоновано вважати продовженням Сибірської континентальної платформи. Те ж стосується і хребта Менделєєва, розташованого на схід. Юридично це означає, що запитувані території знаходяться в області «континентального шельфу», який належить Росії.
Сполучені Штати Америки. В свою чергу, США претендують на ту частину морського дна в північній частині Чукотського плато, яка межує з Аляскою, і для доказу своїх прав в розглянутому районі американці також направляли експедиції. Однак за нормами міжнародного права США можуть заявити свої претензії лише на відносно невеликий сектор Арктики. Як наслідок, з Вашингтона все частіше лунають пропозиції про міжнародне використанні арктичних ресурсів і необхідності відкритого допуску до них транснаціональних корпорацій.
За даними низки ЗМІ, були затверджені «Арктичний план дій США» (від 10 листопада 2009 г.), а також ряд директивних документів з національної безпеки. У зазначених документах прямо підкреслюється, що в американців є широкі і фундаментальні інтереси в арктичному регіоні, і США готові просувати їх незалежно або спільно з іншими країнами.Серед даних інтересів можна виділити: розширення масштабів систем протиракетної оборони та раннього оповіщення; розгортання морських і повітряних військових систем, призначених для забезпечення та підтримки транзитних перевезень, стратегічного стримування збройних сил геополітичних противників, розширення присутності на морях власних збройних сил, проведення операцій із забезпечення морської безпеки, забезпечення свободи навігації і прольоту над арктичною територією. У зазначених документах, по суті, визнається, що США оголосили великі території всередині Полярного кола зоною своїх стратегічних інтересів.
Норвегія. Серед приарктичних держав Норвегія має найбільше число територіальних претензій. Країна, яка у 2006 році стверджувала в ООН, що хребет Ломоносова починається на її території. У 2009 р комісія цієї організації визнала претензії Норвегії на ділянку шельфу в Баренцевому морі площею в 235 000 кв. км. Наразі Норвегія є серйозним геополітичним конкурентом в Арктиці, що має певний військовий потенціал, можливість проведення масштабних арктичних експедицій, а також має великий досвід видобутку вуглеводнів на шельфі в суворих кліматичних умовах.
Канада ж наполягає, що хребет Ломоносова в Арктиці є частиною її території, і має намір довести це в ООН. На думку фахівців, ця країна має концепцію просування своїх інтересів в Арктиці, що включає нормативно-правову базу, організаційну структуру і модель міжнародного співробітництва, а з 2006 року там реалізується «Генеральна програма канадської політики в Арктиці і на Крайній Півночі». Незважаючи на союз з США, взаємовідносини цих країн далеко не однозначні. Офіційні особи Канади не приховують, що їхня країна - за секторний розділ акваторії між Північним полюсом і своїм арктичним архіпелагом. В силу цього пропонується, що кордони арктичного шельфу повинні проходити від країв національних територій по меридіанах до самого полюсу. Арктика при такому розділі кордонів ділиться на кілька частин: більше інших отримує Росія (близько 5,8 млн кв. км), далі йдуть Канада, Данія, Норвегія і - на останньому місці - США. Основним предметом спору при цьому є хребет Ломоносова, що тягнеться від Новосибірських островів Росії через центр Арктичного океану до канадського острова Елсмір.
Данія вважає своєю територією і Гренландію, що має значну автономність. Не так давно Данія провела власну арктичну експедицію, однак її результати, судячи з матеріалів ЗМІ, в цілому розчарували організаторів, оскільки поставлені цілі щодо збирання доказів приналежності Данії інших полярних територій не було досягнуто.
Ісландія. Фактично всю територію Ісландії можна віднести до Арктики, столиця цієї країни є найпівнічнішою столицею світу. В битві за Арктику Ісландія - явний аутсайдер, але вона активно намагається заявляти про свої права на ділянку арктичного шельфу і сподівається збагатити свої нафтові запаси за рахунок його ресурсів.
Фінляндія. Вона стала однією з перших країн, які виявили ініціативу в цьому напрямку: в результаті її зусиль було організовано першу конференція із захисту довкілля в Арктиці (м Рівному, 1991р.). А в 1996 році був заснований Арктичний Рада, основою якого стала «Стратегія захисту довкілля в Арктиці». Основним програмним документом, визначальним цілі і завдання Фінляндії в Арктиці, є «Арктична стратегія» (2010 р). У ній Фінляндія позиціонує себе в якості одного з головних експертів по Арктиці. Свої ноу-хау в цій області Фінляндія має намір в належний час обміняти на частку доходів від розвитку даного регіону. Цікаво й те, що в суперечку за Арктику включилася навіть Великобританія, яка претендує на багату вуглеводнями територію радіусом понад 200 морських миль і робить спроби довести свої права на скелю Рокалл, яку вважають своєю також Ісландія і Данія. Крім того, в останні роки активізують свої дії в Арктиці Німеччина, Південна Корея, а також Китай, який намагається придбати 300 кв. км острівної території Ісландії з метою створення свого форпосту на шляху з Піднебесної в Європу і назад через Північний морський шлях.
ВИСНОВКИ
Арктика стає важливим геополітичним чинником. Сьогодні, у ХХІ ст ця теза ні в кого не викликає заперечень. Доступних джерел корисних копалин стає все менше, глобальне потепління продовжує зменшувати крижаний панцир Північного Льодовитого океану. Площа шельфу у північному Льодовитому океані становить майже 50%. А шельф – це родовища, перш за все нафти і газу. Крім того, значно зросте транспортне значення Північного Льодовитого океану, коли він звільниться від криги. У зв’язку з цим виникли гострі геополітичні проблеми, пов’язані з претензіями на територію Арктики рядом держав.
В даному досліджені показаний вплив глобального потепління на Арктику та можливості використання її природно – ресурсного потенціалу після зникнення крижаного покриву. Також зроблена спроба визначити приналежність хребта Ломоносова, опираючись на тектонічну та геологічну будову океану. Найголовніша проблема полягає в тому, що хребет складається із земної кори материкового типу, причому старого каледонського віку, тому логічно припустити, що він є природнім продовженням платформенних областей материка. На основі тектонічного та геологічного аналізу Арктики нами розроблена версія поділу Арктичного басейну на виключні економічні зони країн.
На основі дослідження ми можемо зробити такі висновки:
- На основі спостережень за кліматом Арктики можна зробити висновок про поступове зменшення крижаного покриву жа до повного зникнення у найближчі 10 років.
- В економічному плані Арктика має вагоме значення за запасами нафти і газу на шельфі та можливістю безперебійного руху морського транспорту.
- У зв’язку з наявністю достатньо значних запасів вуглеводнів виникає проблема територіальних претензій на Арктику з боку ряду країн, зокрема Росії, США, Канади та Норвегії.
- Хребет Ломоносова, який проходить через Північний полюс і перетинає весь Північний Льодовитий океан має континентальне походження і відноситься до Каледонської складчастості, тому він може вважатись продовженням материкової платформи.
- За результатом дослідження нами встановлено, що хребет Ломоносова є природнім продовженням Канадського кристалічного щита. Тобто Канада може претендувати на найбільшу частину Арктики.
- Нами були окреслені приблизні межі виключних економічних зон арктичних країн. (Додаток 1)
- Транспортне сполучення у Північному Льодовитому океані має проходити у територіальних водах за відсутності контролюючої ролі будь-якої країни. Оптимальним рішенням було б створення консорціуму, до якого входять зацікавлені країни.