Статистика

Погодний інформер


 



study.ua


Освітній портал Педагогічна преса






 


 


 


 


 


 


 


 

Рейтинг Користувача: / 4
НайгіршеНайкраще 

Учнівська творчість - Літературна та художня творчість

 

Рай в коморке

Посв. Диме Присяжнюку

Я отвоюю тебя у всех,

Заберу на свою орбиту…


Мы будем глотать успех

И нежиться в своей обители…

Я создам планету свою,

Мы будем кричать так неистово…

Я завоюю тебя и пойму,

Впервые мы будем искренни…

И мы будем там танцевать,

Мы будем играться чувствами…

Мы научимся летать…

Играть с облаками пушистыми…

В этой коморке сознания

Мы построим свой маленький рай…

Нас не поймут, кто живет в реалиях,

А мы там будем летать…

Взглядом касаться эмоций,

Рукою трогать души проявленья,

И чувствовать их тепло,

Ощущать стук сердца и дуновение…

С тобою наедине,

Тебя лишь чувствовать рядом…

С тобою в уме и в душе,

С тобой в нашей комнате рая…

Я знаю, сейчас мы не там…

И нас окружают банальные смертные…

Наверно, им вечное не понять,

Но мы же полны нереальности…

Мы сможем противостоять,

Мы сможем быть не такими…

Они не умеют летать!

А мы… мы с тобой сумеем!...

25.11.2008

Стихи

Посв. моей первой

«Литературной кав’ярне»

Стихи…

Они всегда такие разные,

У каждого из нас

Всегда свой стиль.

И по строкам,

Словно по голосу,

Мы можем автора их

Узнавать.

Стихи…

Их в мире нет похожих,

Если написаны они разной рукой.

Сквозь поколения проходят,

Могут они до нас то доносить,

Что автор нам хотел

Сказать так сильно.

Приходят они к нам

Всегда по-разному:

Из радости, из грусти,

Из тоски.

Из горя, счастья,

Часто из печали,

Из дружбы, из вражды

И от любви.

В них есть всегда

Такое притяженье,

Открытость, искренность,

Всегда любовь –

Мы любим их,

Мы вкладуем в них душу,

С собой не спорим

Правы или нет.

Стихи…

Они открытое писанье,

Послание, письмо,

Рассказ любви.

От них исходит

Жизнь и вдохновенье,

Они в себе

Тайну особую хранят.

Стихи…

Они всегда такие разные…

Как люди разные,

Так разные стихи.

Танец

Подари, подари мне всего один танец,

Пусть это будет румба или танго.

Я не хочу, чтоб мы с тобой целовались,

Покажи, как ты любишь, этим танцем.

Для этого тебе нужно протянуть руку

И взять меня в свои объятья,

Не мучать, не спрашивать, не ныть от скуки,

Только руку… и ни звука…

Задай свой любимый вопрос всего одним па,

И я твоя… мой ответ – Да…

Пусть твой подарок не будет банальным…

Только танец… румба или танго…

Ты врешь

Посв. Мердану

Я знала, что так будет,

Я знала: ты уйдешь.

Я солнце не забуду,

Я за твоим: «Ты врешь»

Пойду хоть на край света,

Чтоб доказать неложь.

Встречаю я рассветы,

А ты опять: «Ты врешь!»

Ну, почему не веришь?

Ну, почему не ждешь?

Сказала: «Я приеду»,

Но ты в ответ: «Ты врешь!»

И только через время

Я поняла слова…

Ты знаешь, не приеду –

Ты мне не доверял.

Целлофан

Целлофановая жизнь,

Как кулек одноразовый…

Полимерная мысль

Вся уже разгадана…

Сахарные слезы,

Кетчуповая кровь,

Наигранные эмоции,

Пластмассовая любовь…

Прямая только линия,

Отклонения внезапные…

Жизнь без перемен,

Вся уже загадана…

Монета с двумя решками,

Кидать бессмысленно…

Там уже нет версии…

Как-то все безжизненно…

6.11.2008

Вернись

Присв. Мердану

Я вже не памятаю…

Нічого вже не знаю…

В думках лиш ти один…

Не спи…

Не знаю вже, як грати,

Не знаю, як стрибати,

Життя вже не таке…

Мовчи…

Нічого вже не чую,

Нічого вже не бачу,

Та знаю, все пробачу –

Вернись…

Якщо ти памятаєш,

Якщо мене кохаєш,

Вернути все бажаєш –

Верни…

І сонце не палає,

І небо не безкрає,

І все навколо мліє,

Лиш ти…

Я посмішкам не вірю,

Вже соловї без співів,

Вже тиша навкруги,

Кричи…

З тобою все палало,

Нам неба було мало,

Все навкруги співало,

Вернись…

Я без тебе не вмію,

І вже мні не до співів,

А жити знов навчиш

Ти лиш…

Жорстокі

Чому, скажи мені, люди такі жорстокі?

Чому не бачать чужих сліз вони?

Не помічають, як згасають зорі,

Як йдуть у небуття палкі думки…

Вони сліпі… вони сліпі – тому безжальні…

Вони не знають, як перемагає біль,

Коли із серця вириваються бажання

Із корнем, з кров'ю, з тим, що так болить.

Чому, скажи мені, люди такі жорстокі?

Чому вони не чують власних слів?

Чому не завдають собі мороки

Подумати: "Що я сказав і що зробив?"

Ні, в них є серце, в них-бо є ще серце!

І коли, власне, ображають їх,

Вони питають: "Чому ж так жорстоко?

За що мене? Що я не так зробив?"

Чому, скажи мені, люди такі жорстокі?

Задумайтесь – це все, що я прошу.

Відкрийте очі – бо ж довкола люди,

Такі, як ви, і зовсім не такі.

І кожне слово теж багато важить,

Подумайте, чи варто щось робить?

Щоб не питать: "Чому жорстокі люди?"

А щоби знати: "Я не вчинив біль".

Набридло

Я сиджу у тиші,

Я тебе не чую,

До тебе промовляю,

Що тебе кохаю.

Я твоя незмінно,

Ти не мій ніколи.

Я літа на волі,

Ти ширяєш полем.

Я кричу до тебе,

Ти мене не чуєш,

Ти не помічаєш,

Як тебе кохаю.

Іноді нестримно

Хочеться літати,

Бігати, кружляти,

Стрибати і сміятись.

Та я це вже не вмію,

Не памятаю, як це

Літати без кохання,

Стрибати у нещасті.

І бігати від тебе,

З тобою, за тобою…

Мені набридло це все,

Я вже тебе не знаю.

Останні кроки в прірву,

Останній подих вітру…

Моє палке життя,

Його вже тут нема…

Павутиння на пальцях

Павутиння на пальцях

Без світла думок…

Те тихе "На щастя"

І темний куток…

Таємниця в умовах,

Таємниця в думках…

Шлях по бездоріжжю,

Смерть в печерах життя…

Він іде їй на назустріч,

Він летить в небуття…

Павутиння на пальцях,

Смерть в печерах життя…

Він шепоче про неї,

Він шукає слова…

Там, де світяться очі

І вмирає душа…

Не існує де колір,

Голі де почуття…

Де знаходять простори

У комірці нутра…

В холодній, темній кімнаті

Він чекає її…

Ту, що літає в паперах,

Пишучи про життя…

Гріє під ковдрою ноги,

На батареї сушить взуття…

Холодний лід розуміння,

Що вона не твоя…

Павутиння на пальцях,

Чорний простір в очах,

Марні сподівання,

Гіркий присмак життя…

Її шоколаднії очі,

Її м'ятні вуста…

Його солонії сльози

І гірке "Прощавай…"

У цьому світі ти лише людина

У цьому світі ти лише людина,

Але ти можеш дарувати те,

Що може підіймать до небосхилу,

У прірву кидать, дарувать життя…

У цьому світі ти лише людина,

Але комусь даруєш Всесвіт ти…

Для когось ти – пронизуюча злива,

Для когось – небо, сонце, все живе…

У цьому світі ти лише людина,

Одна, мала, серед мільярдів інших,

Серед таких, і серед не таких,

Одна, чи з друзями, чи, може, просто світ…

У цьому світі ти лише людина,

Ти можеш думать про мізерне і мале,

Ти можеш знати менше, ніж Вкраїна,

А можеш бути більш за все живе…

Колись хтось скаже: "В цьому світі ти єдина,

Ти – найвеличніше створіння на землі!"…

І не тому, що геніально щось відкрила, А вже тому, що ти "лише" Людина!

Україна

Україна - то не місце на карті,

Україна – то не прапорець,

То не жовто-блакитна стрічка,

Не початок і не кінець.

Україна – це Всесвіт єдиний,

Батьківщина моя – цілий світ!

І в тім світі кожна краплина,

Кожна квітка чарівно блищить.

Україна – це сонце в очах,

Це – дитина усміхнена в снах,

Це не клаптик землі, це простори!

Це і небо, й дерева, і гори!

Це зорі, що сяють в ночі,

Навесні прилетілі грачі,

Це вогонь полум'яний в серцях,

Стріха на сільських дахах.

Це нестерпна жага до життя!

Україна – це ти, він, вона!

Це народ, що здаватись не вміє,

Це ранок, що ледь-ледь жевріє…

Не значок "UA" на машині,

Це душа, що горить всередині!

Це не шмат на політичній карті,

Не калюжа води на асфальті.

Це велика й могутня країна,

Це країна, що піснею лине,

Та, що мала, має й матиме силу! Я в майбутнє твоє, Україно, вірю!

Сонце, хмара і вітер

Сонце моє, ти в мене є,

Я належу тобі, ти – моє.

Коли приходжу до тебе я,

Ти сонце, - дівчина моя.

Закрию від людей тебе,

Ти ніжно поцілуєш мене.

І знов втечеш на волю,

Осяять людям долю.

Я – хлопець твій, я – хмара,

Тебе я закриваю,

Та довго нам не буть,

Хоч тебе не забуть.

Мій ворог – твій колишній,

Той, що поряд свище.

Ти здогадалась про кого я,

Про твого милого, про вітра.

Він на мене повіє,

І я з неба полину.

А він залишиться з тобою,

Наодинці з моєю любов’ю.

Холодно

Присв. Кавсану Вадиму

Як холодно, коли тебе нема,

Як холодно, зриватися від болю,

Вчувати голос твій, твої слова,

Не бачити руки своєї долі.

Ще холодно не вірити собі,

Що все ж таки до мене прийдеш ти,

Що я таки подобаюсь тобі,

Що знов про мене сняться тобі сни.

Як холодно тебе не бачити,

А тільки на твій погляд сподіватись,

І мрії свої забувати,

Тебе забути лише намагатись.

Як холодно з тобою віч-на-віч

Соромитись додолу спілкуватись,

Коли по тілу пробігли жуки,

А я тебе продовжую кохати.

Ще холодно сидіть на самоті,

І мріяти про теплі обійми,

Про те, що обіймеш мене ти,

І не вчувать їх на своєму тілі.

Як холодно жить на планеті цій,

Без тебе, без кохання, без надій,

І без твоїх теплих обійм,

Без погляду з-під твоїх чорних вій.

Чорно-біла

Без тебе світ був чорно-білий,

Моїм олівцем намальований.

У ньому безжально я гинула,

Без тебе він був недороблений.

А ти з’явився яскравими фарбами

Над моєю картиною безбарвною.

Я б все в ньому витерла до останнього,

Я б витерла все, та не стану я…

Бо ти зявився яскравими фарбами,

І моя картина набула життя.

І знаєш, без тебе я була б не та,

Ти знаєш, без тебе чорно-біла я…

Щось

Присв. Назаренко Олександру

Щось є в тобі,

Щось в цьому всьому,

Щось незвичайне,

Щось невідоме…

Щось я роблю,

Не знане досі,

Щось робиш ти

З моїм волоссям…

Щось є, для нас

Лиш зрозуміле…

Щось на траві…

Щось в цьому стилі…

І щось щемить

У тебе в грудях,

І щось летить,

Щось незабутнє…

І щось у нас

Уже зростає…

Щось в серці є,

Воно безкрайнє…
І вітер знов

Тріпоче коси…

Цього "чогось"

Боїшся досі…

І знаєш, що

Воно потрібне,

І знаєш, що

Воно привітне…

І що тобі

Його не вистачає…

Але це щось

Тебе чомусь лякає…

Щось я пишу,

А щось читаю…

Щось знаєш ти,

А щось питаєш…

І щось живе,

А щось вмирає…

Щось є в тобі…

А що? – Не знаю…

Із уст в уста

Щось непомітне…

Таке мале… Так пахне квітка…

Я бачу більше

Присв. Шалденку Олексію

Та його віршеві «Слепой»

Я чула лише твій голос,

Не бачила твоїх очей,

Не бачила твого обличчя,

Лиш чула твоїх пісень.

Я не бачила твоїх жестів,

І міміки не знаю я,

Я чую лише твій голос

І запах твого тепла.

Я руку твою тримаю,

Ти мене ведеш,

Я погладу твого не знаю,

Та дотик впізнаю споміж всіх.

Я звикла чути лише голос,

Не бачити кольорів,

Я звикла не бачить машини,

А чути лиш звук гальмівний.

Я звикла рано вставати

І не відкривати очей,

Я звикла за руку триматись,

Й руці довіряти цій.

Я бачу твій внутрішній світ,

Я бачу, на відміну від всіх.

Ти бачиш, як від виглядає,

Я бачу, що від відчуває.

Ти бачиш глибокії очі,

Я – що вони плачуть щоночі.

Ти дивишся у майбуття,

Я бачу сенс сьогоднішнього дня.

Навколо мене темрява палає,

Лише твій голос я вчуваю,

Лише шелест листя осіннього,

Лише промінь світла літнього.

Я відчуваю, коли сходить сонце,

Я ніколи не дивлюсь у віконце,

Я знаю, коли піде дощ,

Я знаю, коли ти мене ждеш.

Для мене зовнішність не важлива,

Я знаю, що ти дуже красивий.

Я бачу твій внутрішній світ,

Я знаю, що ти - краще всіх.

Хоча я й не бачу нічого,

Розумієм одне дного з півслова,

З півпогляду, з півбажання,

Твоя я єдина й остання…

Я буду

Я буду твоєю тінню,

Я буду замість роботи,

Я буду плести павутиння,

Але ж ти не будеш проти.

Я буду з тобою поруч,
Я буду тебе шукати,

Від тебе я буду праворуч,
Я буду тебе жадати.

Я буду твоїм світлом,

Я буду тебе чекати,

Я буду волосся промінням,

Я буду на плечі спадати.

Я буду твоїм серцем,

Я в кожному буду ударі,

Я буду в твоєму небі,

В тобі буду я без краю.

Я буду твоїм коханням,

Я буду тебе кохати.

Я буду. Лиш два питання:

Чи будеш ти? Чи варто?

Вечер

Посв. Мердану

Ты взял меня,

Ты взял меня, как свою…

Не знала тебя,

И как на краю я стою…

Не знаешь ведь ты:

Без тебя мне и жизнь не мила…

И все б хорошо,

Но не знаю, люблю ли тебя…

А больше не встречу,

Наверно, не встретимся мы,

Слова все на ветер,

И поцелуи уже не твои…

И знаешь, мне больно,

Не потому, что уехал уж ты,

А потому, что тот вечер

Не имел продолженья пути…

Весна

Посв. Назаренко Александру

Дым твоих сигарет

Я вдыхаю, и мне хочется жить…

Нежный, алый букет…

Ты тот, кто умеет любить…

Дальше, еще только чуть-чуть

И направо твой поворот…

Велик, прогулка пешком…

Светлая музыка из тонких нот…

Звезды на небе ночном,

Звезды в твоих глазах…

Все еще будет потом,

Я тебя видела в снах…

В озерной ночной тиши

Шорох трав под твоей головой…

У кого-то болезни свои,

А я заболела тобой…

И не скажешь, что тебя я люблю,

И живу я, увы, не тобой…

Просто в сердце вкололи иглу…

Просто ее назвала "весной"…

***

Посв. Назаренко Александру

Вкус ментола на твоих губах…

Вокруг твой запах, твой аромат…

Душа смеется, и сердце поет…

Из твоих уст деготь мне дороже, чем мед…

Зеленое поле, в руке рука…

И солнце садится, и блещет река…

И все неважно, с тобой в забытье, -

Вот мое счастье, вот все, нужно что…

А где-то тают снега от тепла…

А где-то тает девчонка в руках…

Для нас с тобою зреет весна,

И солнце светит, и все в цветах…

На небе танцуют наши сердца

И страстное танго, и сказочный вальс…

А мы не умеем вот так танцевать,

Нам хватит того, что мы умеем мечтать…

И ночь в объятьях, тобою дыша,

И мы так близко, моя весна…

Трава шелестит, и блестит вода…

Все это останется внутри навсегда…

Вперед

Посв. тому дождливому осеннему вечеру…

Она идет по ночному Киеву,

А под ногами в лужах листва.

А с неба падают капли тяжелые,

Капли падают ей на глаза.

Ветер бьет без зазрения совести,

А она все идет вперед,

Локоны на ветру развиваются –

Она словно по небу плывет.

Она сильную волю, желание

Несет у себя на плечах,

Она идет, несмотря на волнение,

Вся окутанная в мечтах.

Не страшны ей ни боль, ни падения,

Ей совсем не страшна темнота,

Она любит гулять по вечернему,

Ночь и тьма для нее - красота.

Холод, тьма и капли тяжелые

На нее лишь тоску наведут,

В руки холодно, ноги промокшие,

А она все ступает вперед.

А смешные котята на зонтике

Ее дружно приободрят.

Не страшны ей морозы и дождики,

Она всегда шагает вперед!

Все то немногое

Посв. Вике и Тиме

Между ними дожди, расстоянья,

Между ними мгновений река,

Их так многое разделяет,

Но душа ее мчится туда,

Где он стоит и смотрит навстречу

Тому взгляду, что мчится к нему.

Он пылает, он рвется, он верит,

Он молчит ей в ответ: "Я люблю".

Она, наверно, боится и плачет,

Она не знает, что будет с утра,

Она зовет на помощь удачу,

Ту, коей не верила никогда.

И так банально он тоже боится,

Он сам себе не смеет сказать,

Что между ними взаимное чувство,

Что оба их сердца вместе горят.

Они такая красивая пара,

Они за руки на крыльях летят,

И километры, что их разделяют,

Стоят дороже, чем вместе года.

Когда смотрю на них, сердце ликует,

Я им завидую, я рада за них.

Ведь в их объятьях, одном поцелуе –

Все то немногое, что стоит ценить.

Где

Посв. Андрею Ковалеву

Где…

ты?…

Где ты, моя мечта?…

Где…

мы?…

Высоковольтные провода…

Почему…

так?…

Почему твое имя шепчу?…

Когда…

шаг?…

Когда я решусь и шагну?…

И мы…

там…

Там, где светло и тепло…

И ты…

и я…

Мне с тобой везде хорошо…

Діалог

- Сидячи біля вікна

- Ты искала мои глаза.

- Я шукала їх десь там в полі,

- В темных закутах собственной воли.

- Я шукала твої вуста,

- Не искала – ты их нашла.

- Я? Не бачивши їх ніколи?

- Ты во сне их увидела вскоре.

- Я не знаю, що на думці в тебе,

- Я и сам не знаю, что нужно мне.

- Ти пробач, якщо я не та,

- Ты такая, ты мне нужна.

- Дякую тобі за ці слова,

- Мне говорить их тебе нет труда.

- Це говорить твоя голова?

- Это шепчет моя душа…

- Знаєш, ми дуже різні з тобою,

- Это не мешает тебе быть любимою мною.

- Так, я дуже "люблю тебя"

- А я "кохаю" и жду любя

Жестокая

Посв. Вилле Вало –

вокалисту группы «HIM»

Гори, звезда моя, гори!

Звезда любви, звезда мечты!

Гори, душа моя, гори!

Люби ты и сгорай в любви!

Страдай же сердце, но прощай,

Ну, а потом – опять страдай!

Бегите, слёзы! Лейтесь вниз!

Струится боль пусть и каприз!

Ложись в огонь – пусть всё болит,

Не стоит он, чтобы любить!

И после этого всего,

Ты полюби опять его!

Опять страдай, опять гори!

Плачь, вой, себя губи!

Руками бей, стирай их в кровь –

Цена жестока за любовь!

Молчание

Посв. Наталичу Диме,

или просто Динату (ныне Мельнику)

Молчание –

Твоя сестра, твой брат родной,

Молчанием

Ты отвечаешь на вопрос любой.

Молчание –

Твоя судьба, ты молчалив.

Молчание…

Что скажешь ты?… ах, да… молчишь…

Забудь за меня

Посв. Андрею Ковалеву

Забудь себя вместо меня,

Потому что я не в силах забыть…

Забудь еще раз меня,

Хотя об этом тебе не надо просить…

Забудь и прости мне все то,

Чего я себе простить не могу…

Забудь все, что было в глазах,

Они – зеркало моей души…

Забудь ТЫ, потому что моя душа

Не умеет и не хочет забыть…

Забудь за меня, ведь иначе

Мне будет трудно с тобой говорить…

Как умирает любовь

Посв. Андрею Ковалеву

Вчера ночью я умерла и родилась снова…

Я испытала на себе нечеловеческую боль…

Упала в темноту без единого слова…

Теперь, кажется, я знаю, как умирает Любовь…

Впечатление, будто тебе орган удаляют,

Ложкой выковыривают сердце без наркоза…

Мысли и душа в никуда улетают,

А в сердце поселилась острая заноза…

Что-то изменилось, его уже не вернуть…

Вырезали сердце, и больше его нет…

Коснуться твоей руки и навек уснуть…

Без наркоза, анестезии… растаять, как свет…

Мне нравится

Посв. Марине Цветаевой

Мне нравится, что ты совсем не мой,

Мне нравится, что любишь ты другую,

И то, как сверкает образ твой,

Когда ночами о тебе мечтаю.

Мне очень нравится твоя рука

И то, как ей взлохмачиваешь пряди.

Мне нравится весенняя пора

И отблески её в твоём сияньи.

Мне нравится любить тебя таким,

Не зная, какой ты на самом деле,

Мне нравится с тобой не говорить,

А так любить нюансы в твоём теле.

Мне нравится тот блеск в твоих глазах,

Который появляется во взгляде,

Когда ты обнимаешь её так,

Как хочется, чтоб обнимал меня ты.

Ещё мне нравится, когда ты ждёшь,

Любовь твоя подёргивать плечами,

И то мне нравится, как ты идёшь,

И то, как возмущаешься местами.

Мне очень нравится любить тебя,

И нравится любви сей отдаваться,

И то, что ты не любишь меня,

И то, что хочешь ты с другой встречаться.

Да, нравится страдать и ждать тебя,

Да, нравится не верить в своё счастье.

А просто жить, и жить, тебя любя,

И просто наслаждаться этим счастьем!

***

Посв. Вавулину Пете

Мы упивались друг другом,

Тонули в цветах,

Сливались мы в поцелуях,

И никого вокруг нас…

Светило солнце над нами,

Светило солнце для нас…

Его электрическая сердцевина

Нас согревала под час…

Играло техно, и люди

Летели, кружась…

Мы упивались друг другом…

Глотали, смеясь…

Поступков тех дикость

Им понять не дано…

И вихрем безликость,

Дождем снесено…

Утром слезы и холод,

Чая четвертый стакан…

Пластмассовый чайник

К стеклянным мечтам…

6.11.2008

Не люблю

Молю…

Я вся дрожу…

Я без тебя…

Я падаю…

И на окне

Снова пишу:

«Я не люблю…

я не люблю…»

Не смей

Она:

-- Плачу

Он:

-- Смеюсь

-- Больно

-- Пусть

-- Дождь

-- Туман

-- Ночь

-- Обман

-- Знаю

-- Молчу

-- Целую

-- Хочу

-- Смеюсь

-- Кричу

-- Любишь?

-- Люблю

-- Лжешь

-- Не лгу

-- Плачешь?

-- Смеюсь

-- Холод

-- Грусть

-- Не смей

-- Я вернусь…

Несбывшаяся сказка

Посв. Камкову Артему

Я буду любить тебя вечно

До боли, до страха, на смерть.

Я буду идти за тобою

За следом, по следу шагать.

Я буду любить и смеяться,

И даже если нравлюсь тебе,

Ты чувства свои не откроешь,

А я их увижу в глазах.

Мы будем дружить, веселиться,

Но о любви не скажет никто,

И ты мне не скажешь, что любишь,

И я не поцелую тебя.

А жизнь будет мчаться и мчаться,

А день за деньком проходить,

И радостью глазки смеются,

Но я не целую тебя.

На руки меня ты подхватишь.

Шутя, чтоб пройти вперёд.

И чмокнешь, быть может, когда-то,

Но не поцелуешь меня.

Мне будет с тобой хорошо,

Любить будем мы друг друга,

Но не пойдём мы гулять вдвоём,

С тобою мы будем друзьями.

Как жаль, что это глупая сказка,

Как жаль, что не сбудется сон.

Мы будем с тобою друзьями,

Не больше, не меньше. А жаль…

Огонь

Посв. Орлу Володе,

Ты,словно солнце,

Такой далёкий, недоступный,

И, словно солнце,

Согреваешь ты теплом.

Такой же нежный,

Яркий и красивый,

Такой же злой

И неприступный, как огонь.

Сложнее всех

Мне мисия досталась:

Этот огонь и солнце

Захватить.

Рукой коснуться,

Не ошпариться, не сбиться,

А просто плюнуть,

Взять, поцеловать.

Губы мои

Ошпарит от укуса,

Укус огня

Страшнее, чем беда.

Я не боюсь огня,

Возьму и поцелую,

Но больно будет

Лишь тогда, когда уйдёшь.

Огонь целую,

Губы кровоточат,

Им жарко, больно,

И они пекут.

Я всё равно целую,

Мне не больно!

Я лишь боюсь того,

Что ты уйдёшь.

И словом, точно кипятком

Ошпаришь,

И будет мне больнее,

Чем огнём.

Я всё равно возьму

И поцелую,

Я не боюсь огня! Не уходи!

Падал снег

Падал снег

На мои ладони,

Падал снег

Сквозь дым и лёд,

Падал снег

Невыносимой болью,

Падал снег

Круглый год.

Падал, падая,

Кружился,

На снегу

Падал, на земель

Ложился,

Заметая

Все следы.

Ты один

Предстал пред Богом.

Падал снег

На твои глаза,

Ты уже

Ни с кем не спорил,

Покатилась

Первая слеза.

 

Контактна інформація

Ліцей УНІВЕРСУМ
Україна, 03035, Київ, вул. Політехнічна, 3-а
Тел/факс : (044) 236-1976
e-mail: bobmark_42@rambler.ru, universum95@ukr.net